З Днем Незалежності!

24 Серпня, 2026 о 10:05

Фото без опису

Шановні жителі Микулинецької селищної територіальної громади!

Щиро вітаю вас із найбільшим державним святом — Днем Незалежності України!

Це свято для кожного з нас сьогодні звучить особливо. Бо незалежність — це не просто дата в календарі, не лише синьо-жовтий прапор, що майорить над нашими громадами, і не слова, які ми щороку промовляємо на урочистостях. Незалежність — це наша свобода, наша гідність, наша земля, наша мова, наша історія, наші діти і наше право самим визначати майбутнє України.

Україна виборювала свою свободу століттями. Наш народ пережив війни, репресії, голодомори, поневолення, спроби знищити нашу культуру, мову та національну пам'ять. Ми не раз втрачали державність, але ніколи не втрачали прагнення бути вільними.

І сьогодні історія знову пишеться кров'ю українців. Наша Незалежність дається нам надзвичайно важко. За неї ми платимо найвищу ціну — життями наших Захисників і Захисниць. Саме тому сьогодні, коли ми говоримо «Слава Україні!», ми особливо добре розуміємо, що за цими словами стоять конкретні люди — наші сини, доньки, чоловіки, дружини, батьки, брати, сестри, друзі та земляки, які стали на захист держави.

Низький уклін нашим військовослужбовцям. Тим, хто зараз тримає оборону на передовій. Тим, хто щодня ризикує власним життям заради нашого спокою. Тим, хто повернувся з фронту і продовжує жити та працювати, несучи в собі важкий досвід війни. Тим, хто проходить лікування та відновлення після поранень. І тим, кого вже немає поруч із нами.

У цей День Незалежності ми з особливим болем і вдячністю згадуємо полеглих Героїв нашої громади та всієї України. Вони віддали найдорожче, щоб над нашими домівками майорів український прапор, щоб наші діти могли навчатися українською мовою, щоб ми могли збиратися на своїй землі, працювати, мріяти й будувати майбутнє. Вічна пам'ять Героям. Вічна слава Захисникам і Захисницям України.

Окремі слова вдячності хочу адресувати родинам наших військових та родинам загиблих Героїв. Ви також щодня тримаєте свій фронт. Ви чекаєте дзвінка, молитеся, підтримуєте, переживаєте і знаходите в собі сили жити далі. Ваша мужність — невід'ємна частина нашої спільної боротьби.

Дякую нашим волонтерам — людям, які не питають, чи це їхня справа. Вони просто беруть і допомагають. Збирають кошти, плетуть сітки, купують необхідне для військових, передають автомобілі, дрони, обладнання, медикаменти, підтримують родини та знаходять можливість допомогти там, де це потрібно найбільше.

Дякую медичним працівникам — лікарям, медсестрам, фельдшерам, водіям швидкої допомоги, усім працівникам медичної сфери. Ви щодня рятуєте життя. Ви першими зустрічаєте тих, хто повертається з війни з пораненнями, і робите все можливе, щоб повернути людині здоров'я, силу та надію.

Дякую нашим педагогам та працівникам освіти. Ви виховуєте покоління, яке сьогодні особливо гостро розуміє ціну свободи. Ви навчаєте дітей не лише математики, історії чи української мови — ви навчаєте їх бути людьми, любити свою країну, пам'ятати її минуле і відповідати за її майбутнє.

Дякую працівникам органів місцевого самоврядування, депутатам, старостам, комунальним працівникам, працівникам соціальної сфери, культури, служб цивільного захисту, правоохоронцям, рятувальникам — усім, хто щодня забезпечує життєдіяльність громади. Ваша робота часто залишається непомітною. Але саме з тисячі таких щоденних справ складається стійкість нашої громади. Працювати, коли складно. Приймати рішення, коли відповідальність величезна. Допомагати людям, підтримувати військових, дбати про дітей, людей старшого віку та тих, хто опинився у складних обставинах — це також внесок у нашу Незалежність.

Дякую нашим підприємцям, аграріям, фермерам, працівникам підприємств, установ і організацій. Тим, хто працює, сплачує податки, створює робочі місця, підтримує громаду та допомагає Збройним Силам України. Водіям, енергетикам, комунальникам, будівельникам, поштарям, продавцям, працівникам сфери послуг та всім, хто щодня робить свою справу. У час війни кожна чесно виконана робота — це внесок у стійкість держави.

Дякую працівникам культури, бібліотекарям, артистам, аматорам сцени, митцям — усім, хто береже українське слово, пісню, традицію та пам'ять. Бо ворог намагається знищити не лише нашу землю. Він намагається стерти нашу ідентичність. І тому кожна українська пісня, кожна вишиванка, кожна збережена традиція, кожне слово українською — це також наша боротьба.

Дякую нашим молодим людям — активним, сміливим, небайдужим. Ви — покоління, яке вже зараз формує Україну майбутнього. Не бійтеся мріяти, діяти, створювати, ставити запитання, брати відповідальність і змінювати свою громаду.

Дякую дітям — за їхні малюнки для військових, листи, маленькі благодійні ярмарки, концерти, щирі обійми своїх батьків і за те, що вони продовжують мріяти. Саме заради цих мрій ми сьогодні тримаємося.

І дякую кожному жителю Микулинецької громади — кожній родині, кожній людині, яка не стоїть осторонь. Ми можемо бути різними. Мати різні характери, професії, погляди, життєві історії. Але сьогодні нас об'єднує найголовніше — ми українці, ми громадяни України, і нам є що захищати та заради чого перемагати.

Ми вже довели світові, що Україна — це не просто територія на карті.

Україна — це народ.

Народ, який не скорився.

Народ, який після найтяжчих ударів підводиться.

Народ, який навіть у найтемніші часи знаходить сили допомагати одне одному.

Народ, який не віддає свою свободу.

Ми вистояли тоді, коли від нас чекали падіння. Ми продовжуємо боротися тоді, коли ворог прагне нас виснажити. Ми працюємо, навчаємо дітей, відновлюємо громади, підтримуємо військо, допомагаємо одне одному — і цим щодня доводимо: нас неможливо зламати.

Наша сила — у наших людях.

У руках воїна — зброя.

У руках медика — життя.

У руках учителя — знання.

У руках волонтера — допомога.

У руках хлібороба — хліб.

У руках будівельника — відбудова.

У руках працівника громади — відповідальність.

У серці кожного українця — любов до України.

І поки ми разом — Україна житиме.

Сьогодні я хочу побажати кожній родині нашої громади найпростішого і водночас найціннішого — миру. Щоб наші військові повернулися додому. Щоб матері більше не чекали звісток із фронту. Щоб діти росли без сирен і вибухів. Щоб у наших домівках було світло, тепло і сміх. Щоб наші села й Микулинці розвивалися, молодь залишалася і поверталася додому, а Україна ставала сильною, безпечною та заможною європейською державою.

Нехай у кожній українській родині буде здоров'я, любов, достаток і взаємна підтримка.

Нехай Господь береже наших Захисників і Захисниць.

Нехай повернуться додому ті, хто зараз далеко від своїх рідних.

Нехай зціляться ті, хто був поранений.

Нехай наші діти ніколи не дізнаються про війну з власного досвіду.

І нехай над Україною назавжди майорить синьо-жовтий прапор.

Ми обов'язково вистоїмо.

Ми обов'язково переможемо.

Ми обов'язково відбудуємо нашу країну.

І одного дня обов'язково зустрінемо наших Захисників на мирних вулицях наших міст і сіл — живих, усміхнених, удома.

Бо Україна була, є і буде.

Бо наша свобода вистраждана.