У Заздрості вшанували пам'ять Патріарха і Кардинала Йосипа Сліпого з нагоди 130-ї річниці від дня його народження
12 лютого, у Заздрості, родинному селі блаженної пам’яті Патріарха УГКЦ і Кардинала Йосипа Сліпого, відбулися духовно-мистецькі заходи з нагоди 130-ї річниці від дня його народження. Божественну Літургію, Панахиду та Чин освячення нового хреста здійснив архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк. Відтак, семінаристи Тернопільської духовної семінарії подарували присутнім концерт духовно-патріотичної пісні.
«Боже Провидіння провадило наш народ і нашу Церкву, - сказав у своїй проповіді архиєпископ Василій. - Хоч наш народ і Церква були часто переслідувані, Бог посилав великих людей - провідників народу, які першими йшли і вказували іншим шлях до Бога, свободи, любові. У ХХ-ому століття серед церковних діячів такими духовними провідниками були Андрей Шептицький та Йосиф Сліпий. Перший розпочав велику справу розбудови української Церкви, а другий - розвинув, поширив, заявив цілому світові про її існування».
Кир Василій наголосив, що «у житті Йосифа Сліпого відобразилася доля української Церкви після Другої світової війни. Він був ревним ісповідником віри, каторжанином радянських таборів, багатогранною і складною постаттю, Патріархом УГКЦ, який пройшов шлях від хлопчини "української хліборобської віруючої родини" до вершин духовності та культури».
«Йосиф Сліпий належить до числа тих, що творили початки української богословської науки ХХ-го ст. Вирвавшись у 1963 році із сталінських концтаборів, де пробув 18 років, опинившись на вигнанні в Римі, Патріарх Сліпий взявся з великою енергією за зміцнення і розбудову рідної Церкви: звів Собор Святої Софії, Український Католицький Університет ім. св. Климента Шапи, за його старанням був заснований монастир оо. Студитів (Студіон), він повернув церкву Сергія і Вакха з будинком, він вніс свіжий потужний струмінь у культурне і духовне життя української еміграції. Він старався в обороні прав свободи і совісті, відновлення УГКЦ на Батьківщині знаходило прихильників, підтримувало знедолених та викликало роздратування існуючого режиму в СРСР.
З самого початку діяльність Патріарха спрямована на те, щоб якнайширше заманіфестувати про свою Церкву. Він відвідує різні зібрання, відвідує своїх вірних, знайомиться з роботою монаших згромаджень, семінарії, щонеділі відправляє Службу Божу, голосить гомілії, поширюючи по всьому світу відомості про "мовчазну церкву", "церкву в катакомбах". Та робить це специфічно: його промови стримані, лаконічні, в них немає й натяку на якісь загрози чи звинувачення. Його слова несуть особливу силу і залишаються в душах людей, бо у них - всі жахи радянських таборів».
Насамкінець митрополит Василій закликав кожного наново слухати і вдивлятися в постать Патріарха, продовжувати його діло та «великого бажати» - цей надзвичайно змістовний і гідний християнина вислів та поклик. «Леліяти далекосяжні плани, жити і працювати для них, ставити собі високу мету, виповнювати великі завдання, осягати геройські чесноти ... бо Бог нас призиває до святості».
