24 лютого. Четверта річниця повномасштабного вторгнення росії в Україну

Чотири роки тому ранок приніс не тишу, а вибухи. Не плани на день — а рішення вижити, захистити, вистояти. У перші години війни українці прокинулися в новій реальності, де кожна хвилина вимагала мужності, а кожен крок — віри в Україну.

Ми пам’ятаємо, як звичайні люди ставали героями:
як військові без вагань приймали бій;
як медики рятували під обстрілами;
як волонтери збирали необхідне з перших днів;
як матері, батьки, діти трималися заради майбутнього;
як громади згуртовувалися, ділилися останнім і підтримували одне одного.

Ці подвиги були без пафосу — але з безмежною любов’ю до рідної землі. Саме з них народилася наша незламність.

Сьогодні, через чотири роки, ми знаємо: пам’ять — це теж сила. Пам’ятати означає не звикати до війни, не втрачати чутливості, не дозволяти собі байдужість. Пам’ятати — означає щодня робити свій внесок у Перемогу: підтримувати Сили оборони, допомагати тим, хто поруч, працювати чесно і відповідально, берегти єдність.

Ми вшановуємо всіх загиблих — військових і цивільних. Кожне життя — безцінне. Кожне ім’я — назавжди в нашій пам’яті. Наш обов’язок — жити так, щоб їхня жертва не була марною.

Микулинецька громада схиляє голови у скорботі й водночас стоїть твердо у вірі. Ми вистоїмо. Ми переможемо. Бо пам’ятаємо, заради чого і заради кого боремося.

Слава Україні! Вічна пам’ять Героям!