Микулинецький замок крізь віки. Частина 1

  • 55

Фото без опису

Ну що, шановна громадо, поговоримо про наш Микулинецький замок? Обіцяю, що «пережовувати» відомі факти про те, хто і коли його збудував, хто і коли його перебудував, не буду. Ну, майже не буду. Не буду також переповідати дуже цікаві легенди та байки про нашу твердиню. Для чого? Всі охочі про це можуть прочитати в десятках інтернет-статей, які переписані одна-з-одної. А я хочу розказати про бойовий шлях нашого замку. І якщо на те ваша згода, то вмощуємось зручненько і починаємо…

Частина 1.

Аби розпочати свою оповідку, необхідно зробити нудний вступ на два абзаци, щоб розкрити тему. Особливо нетерплячі можуть продовжити читання з третього абзацу… Отже, для чого зводили замки? Ні, не для того аби тішити наше око мальовничими руїнами. Основна іхня функція – оборонна. Якщо зробити узагальнення, то оборонні твердині називають замками тоді, коли їхнім будівником була приватна особа (як тепер кажуть – олігарх). В такому випадку, ця приватна особа, задля розкішного проживання, на подвірї замку будувала такий собі особнячок, апартаменти або палац. Вибирайте назву такої вілли вже самі. Іншим типом оборонних будівель були фортеці (от як в Теребовлі). Їх будівництво відбувалось за державний кошт (звичайно із залученням спонсорів). Такий об’єкт мав суто мілітарне значення, був забезпечений зброєю і продовольством. Тут ніс службу натренований гарнізон і т.д. Але завжди були виключення з цього правила.

Якщо вдатись до порівнянь, то тодішні замки і фортеці нагадували сучасні бойові кораблі. Але були сухопутними. І якщо у військового корабля був визначний та славний бойовий шлях, то після виходу «на пенсію», аби зберегти пам’ять про його подвиги, такий корабель переобладнували в музей (варто згадати американський лінкор «Айова», кацапський крейсер «Аврора» згадувати не будемо). Так і з замками. Якщо під їхніми стінами точились бої, якщо вони успішно витримували облоги і штурми, то вони ввійшли в історію, вони заслуговують на створення музеїв. Але були замки (і їх немало), які жодного разу не використовувались за своїм призначенням. Вони не ставали на герць з ворогом (через зраду, зокрема), то про такі твердині і суттєвих згадок нема. Лише – збудував такий-то, перебудував такий-то… На цьому місці зацікавлений читач вже встиг подумати: «Обіцяв розказати про замок в Микулинцях, а сам товче воду в ступі». В такому разі, я свій вступ завершую.

То як же все було із Микулинецьким замком? Всі знають, що його 15 днів штурмувало турецьке військо. Воно зазнало чисельних втрат, потім турки домовились із оборонцями про почесну капітуляцію, а далі підступно вирізали усіх оборонців-чоловіків. Ось і все! Знайдіть в книгах чи інтернет-статтях щось більше! Не знайдете.

Але ж під стінами нашої твердині точились бої, його штурмували, робили підкопи і підривали, тримали в облозі і підкупляли захисників. Проте, крім легенди про доньку коваля, ви нічого цікавого не почуєте. Ех, якби замкові стіни вміли говорити! Але вони мовчать. То давайте трішки «поколупаємось» в історії бойового шляху нашої твердині.

Отже, в 16 ст. через наш край проходив сумнозвісний Чорний шлях, яким татари, немов автострадою, здійснювали свої набіги на Поділля і Галичину. Тому так багато на наших теренах з’явилось кам’яних замків, які прийшли на заміну дерев’яним. Один із них з’явився і в Микулинцях. Перше своє бойове хрещення замок отримав під час Визвольної війни українського народу 1648-1657 років. Тоді він був на боці польських окупантів. З наближенням козацького війська, яке рухалось з Центральної України на Західну, шляхта панічно втікала у Польщу або під захист потужних фортець, які мали великі регулярні гарнізони (як у Зборові, Збаражі, Теребовлі).

Микулинецький замок такого гарнізону не мав. Там несла службу військова охорона власника містечка. Їй на допомогу приходили місцеві дрібні шляхтичі, які були васалами свого господаря, і зобов’язані були нести військову службу під час війни. До речі – за власний кошт. Але цього разу народне повстання було таким масовим і кривавим для шляхти, що вони залишили Микулинецький замок, а самі дременули на захід. А в замок увірвались розлючені загони, здебільшого, місцевих селян. Наслідок передбачуваний – пограбовано все, що не мала змоги вивезти шляхта, спалено все, що могло згоріти. Проте стіни практично не були пошкодженні. Інша доля спіткала замок в Струсові – після руйнування його повстанцями, він так і не відродився з руїн.

Після смерті Хмельницького Галичина була відірвана від козацької держави, і сюди повертається, ще недавно перелякане панство, яке вогнем і мечем встановлює свою владу. Микулинецький замок поступово відновлюється. Але вже через півтора десятка років доля підготувала йому черговий удар – облогу та руйнування турецьким військом. Це була справжня бойова звитяга нашої твердині, де був і героїзм, і зрада, і гіркота поразки. Але про це вже в наступній частині моєї оповідки…

 

Автор матеріалу               Андрій КАПУСТА