ДАРАХІВСЬКІ ДЗВОНИ
Дарахівські дзвони.
#наші_храми #наша_архітектура
З давніх-давен люди шанобливо ставились до дзвонів. Це виявлялось в тому, що окремим із них давали власні імена, їх охрещували, вони мали власні біографії. Таке "оживлення" дзвона проявлялось у назвах його частин, які отримували назви частин людського тіла і одягу: "тулуб", "запліччя", "язик", "вуха", "плащ", "юпка". Язик дзвона прирівнювався до серця, яке б'ється. Дзвін умів "розмовляти" - він був передвісником щасливих і трагічних подій. Люди вірили, що перед пожежею, градом чи епідемією дзвони дзвонили самі по собі.
А скільки побутує легенд про дзвони! Ви ж усі чули про церкви з дзвонами, які провалились крізь землю чи затонули і тепер їх дзвін чути з-під землі (води) при наближенні природних катаклізмів, епідемій або християнських свят.
Проте, з дзвонами ще траплялись не вигадані та неймовірні події, в які важко повірити... Ось як в селі Дарахів, яке зараз входить до складу Микулинецької громади, більше ста років тому трапилась цікава придибенція...
В 1914 році вибухнула І Світова війна. Галичина стала ареною запеклих боїв - її територія кілька раз переходила з рук-в-руки. Під час цієї страшної м'ясорубки дзвони масово переливались на гармати. Бо війна пожирала дедалі більше людських життів і ресурсів. Якщо раніше металевий дзвін сповіщав мир, спасіння і радість, то тепер освячений та переправлений, він сіяв смерть і руйнування.
Значна кількість церков їх втратила назавжди. Зокрема, з Дарахова в 1915 році (за іншими даними в 1914) російські окупанти, відступаючи, забрали усі дзвони (9) із дзвіниці церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Будівництво цього храму розпочалось щойно перед війною в 1913 році. Зводили його на місці старої дерев'яної церкви, яка стояла тут з 1778 року. Дзвони, викрадені окупантами, були виготовлені в 19 ст. та дістались новій церкві в спадок від старої дерев'яної.
В серпні 1914 року вже були вимурувані стіни нової церкви, але будівництво припинилось через початок бойових дій. Багато будівель в селі було зруйновано, а недобудований храм вцілів.
Дарахівські дзвони вивезли і їх подальша доля була невідомою. Але...
Після розвалу російської імперії додому почали повертатись полонені австрійської армії. Серед них - дарахівчани Самуїл Питак та Юрій Наконечний. Ось як цю історію описав виходець з Дарахова Себастьян Подільський: "Самуїл Питак та Юрій Наконечний на залізничній станції Орел (територія росії) побачили багато дзвонів, і між ними вони розпізнали дзвони Дарахова, бо на одному з них був напис його фундатора Миколи Пелехатого. Повернувшись у село, вони розповіли про це парохові о. Ю. Баранівському, який розпочав їх пошуки.
У кінці 1923 року прийшла до села радісна вістка, що громада може викупити й забрати ті дзвони з Варшави. Тоді то село вислало своїх представників в особах о.Юліана Барановського та довголітнього дяка Івана Старика з викупом по дзвони. А коли вони повернулися, то виявилося, що одного з них, найбільшого, не було. Пригадую, як прийшло повідомлення, що дзвони вже на залізничній станції Микулинці – Струсів.
Всі сільчани взяли участь у величавій маніфестації, вітаючи свою повернену втрату, немов вірних дорогих синів своєї церкви. Була зимова пора.
Хлопці прибрали сани килимами, замаїли зеленню,смеречиною, прибрали синьо-жовтими прапорами,запрягли чотирьох воронних коней, а за погонича був Михайло Нечай. По обох боках саней їхало 20 хлопців, які виглядали,як справжні козаки. Після заладування дзвонів повернувся похід до Дарахова.
Коли валка в’їхала в містечко Струсів, польські напасники зустріли її камінням, що посипалося на голови козаків. Однак хлопці не злякалася, чвалом розігнали польських напасників, і валка посунулось вже далі без перешкод. Коли вже наблизились до села, їй на зустріч вийшов великий похід з хоругвами, хором і оркестрою під управою Зіновія Шамбля.
Кілька тисяч людей супроводжувало свої дзвони аж до церкви. Коли зняли їх з саней, священик скропив свяченою водою та почав свою промову словами: «Сини нашої матері – церкви, що скиталися по чужих країнах і мовчали так довго, знову дзвонитиме нам на славу Богу і скликатиме наших вірних парафіян до своєї рідної церкви»! Так наш Дарахів вітав свої дзвони, що повернулися з далекої чужини. На жаль, найбільшого дзвона нема. Під час німецької окупації дзвони заховали, три знайшли, а найбільшого нема, і ніхто не знає, де він схований".
Все в цій історії здається неймовірним. Яким чином вдалось в 1923 році привезти дзвони із ворожої радянської росії на територію Польщі? За приватної ініціативи, ця місія була нездійсненна. Можливо, тут були задіяні державні структури Польщі та срср? Але ж після радянсько-польської війни 1920-1921 рр відносини між двома країнами були ворожими, тому годі було сподіватись на повернення якихось дзвонів.
Запитань багато, а відповідей нема... Проте є дзвони, які знають усю правду про свої пригоди, але вони досі мовчать...
За старі світлини церкви Успіння із Дарахова слід подякувати starefoto.trbr.in.ua, а за фото дзвонів - Славний Дарахів
Церква Успіння в Дарахові. Світлина 1926 року.
В серпні 1914 року вже були вимурувані стіни нової церкви, але будівництво припинилось через початок бойових дій.
Продовжилось будівництво храму вже після війни - в 1920 році. З невеликими перервами воно тривало до 1926 року. Стіни храму вище вікон були кам'яними, а все, що вище було дерев’яним через нестачу коштів. Загальна висота будівлі сягала 36 метрів.
Чергова реконструкція храму відбулась в кінці 80-х - початку 90-х рр. 20 ст.
Фото ілюстративне. Церковні дзвони, реквізовані австрійською армією на військові потреби.
В 1914 році вибухнула І Світова війна. Галичина стала ареною запеклих боїв - її територія кілька раз переходила з рук-в-руки. Під час цієї страшної м'ясорубки дзвони масово переливались на гармати. Бо війна пожирала дедалі більше людських життів і ресурсів. Якщо раніше металевий дзвін сповіщав мир, спасіння і радість, то тепер освячений та переправлений, він сіяв смерть і руйнування.
Дзвін із церкви Успіння Пресвятої Богородиці, що в Дарахові.
З Дарахова в 1915 році (за іншими даними в 1914) російські окупанти, відступаючи, забрали усі дзвони (9) із дзвіниці церкви Успіння Пресвятої Богородиці.
Дзвони із церкви Успіння Пресвятої Богородиці, що були вивезені російськими окупантами з Дарахова у 1915 році.
"У кінці 1923 року прийшла до села радісна вістка, що громада може викупити й забрати ті дзвони з Варшави. Тоді то село вислало своїх представників в особах о.Юліана Барановського та довголітнього дяка Івана Старика з викупом по дзвони. А коли вони повернулися, то виявилося, що одного з них, найбільшого, не було..."
Автор матеріалу Андрій КАПУСТА
