Палац Потоцьких в Микулинцях: від бароко до класицизму

Палац в Микулинцях є визначною пам'яткою архітектури в Микулинецькій селищній громаді, що на Тернопільщині. Свідченням цьому є його статус пам'ятки національного значення. Будівля була свідком багатьох історичних подій, її стіни «пам'ятають» видатних представників австрійського дворянства і польської шляхти, політичних діячів та інтелігенції кін. 18 – поч. 20 ст. Гостями цього маєтку були поети і художники, письменники і архітектори, науковці та авантюристи. Події, які відбувались в стінах Микулинецького палацу, навіть, стали джерелом для написання художнього твору.

Проте сучасний вигляд палац набув після перебудови, ініційованої прогресивним микулинецьким новатором першої пол. 19 ст. – бароном Яном фон Конопко. А ось який вигляд мав палац до своєї реконструкції зараз невідомо. Видається, що цією проблемою не цікавився ще жоден дослідник архітектури палацу в Микулинцях.

Ця стаття є спробою зробити перший крок в напрямку встановлення первинного вигляду маєтку Потоцьких в Микулинцях та простежити доповнення та втрати, яких зазнав екстер’єр палацу на протязі 19 – 20 ст.

Тернопільська область відома своїми численними оборонними замками, проте, на її території також збереглась значна кількість палацово-паркових комплексів, зведених в різноманітних архітектурних стилях. Один із них зберігся в Микулинцях. Його будівництво, за проектом Августа Мошинського, розпочалось в 1761 році, а завершилось лише через 18 років.

Будівля для кінця 18 ст. була не пересічною, бо за витраченим часом на її зведення та, відповідно, об'ємом проведених робіт, палац змагався із микулинецьким костелом св. Трійці, який споруджували водночас із ним протягом 1761–1779 рр. Проте, приблизно через 40 років новий власник маєтку – барон Конопко докорінно реконструював палацовий комплекс. Можна констатувати, що на сьогоднішній день практично нічого не відомо про первинний вигляд палацу Потоцьких в Микулинцях. А втім, у частковому вирішенні цієї проблеми можуть допомогти другорядні факти.

1. Вважається, що архітектором садиби був Август Мошинський (пол. August Fryderyk Konstanty Moszynski; 1731–1786 рр.), який в Микулинцях окрім палацу, спроектував ще й костел св. Трійці (1761–1779 рр.). Будівництво обох будівель розпочалось одночасно. Костел, зазнавши невеликих архітектурних змін, зберігся до наших днів. Це, без сумніву, перлина барокової сакральної архітектури, не тільки Микулинець, а й України.

Також, з великою долею вірогідності можна стверджувати, що костел і палац первісно створювались в одному стилі – стилі бароко (сучасний архітектурний стиль палацу після перебудови першої чверті 19 ст. – класицизм з елементами ампіру). Дві будівлі утворювали єдиний архітектурний та просторовий ансамбль, що може слугувати ще одним доказом будівництва палацу у бароковому стилі. Тим більш, якщо автором обох перлин Тернопільського краю був один архітектор, то вчинити він по іншому не міг – у 18 ст. діяли архітектурні канони, які унеможливлювали створення будівель одного ансамблю в різних архітектурних стилях, тим більш, класицизм в другій пол. 18 ст. ще не «ввійшов у моду».

Здається, цей напрямок пошуку ймовірного зовнішнього вигляду палацу досить перспективний, проте, не науковий – необхідно лише проаналізувати творчість видатного архітектора-аматора, порівняти його архітектурні творіння і визначити спільні риси, що з невеликою долею уяви допоможе наближено уявити первозданний вигляд маєтку.

2. Інший напрям пошуків – виявлення планів будівлі, її описів та малюнків.

Вірогідно, творчість архітектора Августа Мошинського допоможе дати відповідь на це питання. Потрібно лише відшукати інші зразки палацової архітектури видатного майстра аби намалювати в уяві ймовірний зовнішній вигляд Микулинецького палацу. Звичайно, таким порівняльно-архітектурним методом не вдасться відновити зовнішній вид маєтку – це буде радше спроба домислити його первинну барокову красу.

Відтак, розпочавши пошук в цьому напрямку, на шляху одразу з'явилась перша перешкода – виявляється, що в офіційному переліку створених Мошинським будівель Микулинецького палацу немає! Та й створив цей талановитий автор за все своє життя лише 4 (чотири) проекти будівель. Для невтаємниченого поціновувала творчості архітектора може видатись, що Август помер молодим, тому не встиг розкрити свого таланту. А от і ні, Мошинський прожив 55 років насиченого на події життя.

Свій перший архітектурний проект він створив у 18-річному віці. Його «первістком» став домініканський костел в Тернополі (тепер катедральний собор). Це був хороший старт для майбутньої кар’єри молодого митця. Скільки можна було б створити архітектурних шедеврів за наступних 37 років життя? Відповідь – аж 3 (три) проекти. І то один із них не був реалізований. З тих двох, що з’явились на світ, були збудовані костел св. Трійці та палац – обидва в Микулинцях (автору на той час було 30 років). До того ж, нажаль, фактів, які б підтверджували втілення в життя задуму королівського палацу, не вдалось відшукати.

Тому можна зробити висновок, що серед реалізованих архітектурних ідей Мошинського, залишились лише три проекти – усі на Тернопільщині – два з них в Микулинцях і один в Тернополі.

Можливо, часткову ясність в цій архітектурній інтризі надасть біографія Мошинського? Народився архітектор-аматор в місті Дрезден (Німеччина) в сім’ї старости польського міста Гостинін (пол. Gostynin, зараз адміністративний центр Гостинінського повіту Мазовецького воєводства) та позашлюбної доньки польського короля Августа ІІ. Маленького Августа назвали на честь дідуся-короля. Август ІІ не забув свого позашлюбного внука і надав йому графський титул.

Зненацька, в 1749 році, коли Мошинському виповнилось 18 років, за його задумом розпочинається будівництво костелу в Тернополі. Раніше, довгий час, автором проекту вважався Ян де Вітт. Однак, в сховищах Петербурга було віднайдено матеріали, які доводять авторство 18-річного Мошинського. Зрозуміло, що перед початком будівництва, потрібно було витратити час на створення цього проекту, на укладення договорів, на підготовку до будівництва. Отже, все розпочалось, коли автору було 17, навіть, можливо, 16 років?

Якщо візуально оцінити будівлю домініканського костелу в Тернополі, то перш-за-все спадає на думку, що архітектор храму повинен мати чималий досвід та практику аби спроектувати таку складну та довершену будівлю. А коли, де і, головне, на чому Мошинський здобув такий досвід в такому юному віці? Відомо, що архітектура – це не тільки «ліпити замки з піску». Архітектура – це прикладне мистецтво, яке включає технологічний розрахунок, наукові знання з фізики, в т.ч. творче осяяння. Коли, це все осягнув юнак?

Саме тому Павло Шубарт – автор книги «Бароко та його розвиток в архітектурі міст Східної Галичини» ставить під сумнів авторство 18-річного Мошинського та вважає, що Август не був автором першого плану і не стояв на чолі будівництва в його ранній період.

Можна зауважити, що Август був генієм-вундеркіндом. Однак, таке твердження теж можна поставити під сумнів. Зокрема, в 1755 році у віці 24 років Мошинський укладає шлюб з Теофілою Потоцькою (пол. Teofila Potocka, бл. 1728–1799 рр.), і в його власність відходить Козова (зараз адміністративний центр селищної громади на Тернопільщині). Новий власник вирішує спорудити для своєї молодої сім'ї новий палац-садибу. Ось саме зараз, здавалось, молодий геній міг проявити свій талант – спроектувати шикарне родове гніздо Мошинських.

Але де там! Садибу проектує нікому не відомий архітектор. А сам палац нагадує трьохповерхову адміністративну будівлю з часів «розвинутого соціалізму». І ця будівля Мошинського задовольняла – він її не вдосконалював та не перебудовував (слід зауважити, що через 6 років Август спроектував Микулинецький костел та палац на додачу – довершені та гармонійні споруди).

Дружина Мошинського – Теофіла була зведеною донькою Людвіки Потоцької з Мнішеків (пол. Ludwika Potocka Mniszech, 1712–1785 рр.), власниці Микулинець. Таким чином, через родинний зв’язок, «зять» подарував «свекрусі» проект Микулинецького костелу, в авторстві якого не можна сумніватись, бо збереглись креслення з підписом Мошинського.

Зрештою, такі авторитетні видання, як біографічний довідник Зодчі України кінця 18 — початку 20 століть Володимира Тимофієнка та довідник з мистецтва України за редакцією Анатолія Кудрицького теж схильні так вважати. Однак, не зважаючи на такі авторитетні видання, плану палацу в Микулинцях, створеного Августом Мошинським, нажаль, поки що не вдалось віднайти.

Після такого тріумфального початку кар’єри архітектора молодий чоловік з головою поринув у політику та фінансові справи (в т.ч. афери). Август був послом, брав участь у змовах, організовував серед магнатів збір коштів для різних сумнівних проектів, розпоряджався фінансами, підкупляв вищих посадових осіб Польщі, брав участь у військових діях проти росії.

А ще Мошинський організовував масонські ложі та отримав найвищий масонський ступінь золотого та рожевого хреста. Потім потрапив в королівський палац у Варшаві, де створював колекції для короля, був директором королівських будинків, опікуном театрів, організатором поліції, нагороджений купою нагород і титулів, в 31 рік отримав велику по життєву державну пенсію. Поміж цим ще встиг спроектувати костел в Микулинцях.

Отож, яким би не був Мошинський талановитим архітектором, уся його спадщина – лише два барокових костели і жодного збереженого палацу. На основі цього архітектурного спадку практично неможливо відтворити первинний вигляд Микулинецької садиби.

Проте, інший напрям пошуків, котрий полягав у виявленні планів, описів чи малюнків втраченого барокового палацу в Микулинцях виявився результативнішим. Автор натрапив на графічне зображення Микулинецької садиби на військовій карті 1779–1783 рр., відомій як карта фон Міга, де можна роздивитись план палацу в його первинному вигляді. За збігом обставин, карту розпочали створювати саме того року, коли було завершено будівництво нового палацу.

Стара військова топографічна карта кінець-кінцем частково розкрила таємницю Микулинецького маєтку. Виявляється, він був докорінно іншим. Складався з трьох окремих корпусів – головного та двох бічних (т.з. флігелі), які не з'єднувалися дугоподібними галереями (т.з. зимовими коридорами). Якщо порівняти зображення палацу на карті 1779–1783 рр. з кадастровою картою Микулинець 1861 року та топографічною картою 1861 – 1864 рр., то на двох останніх помітні суттєві зміни – флігелі «позбулись» Г-подібних виступів, з'явились галереї (т.з. зимові коридори), а головний корпус було винесено далі на південь (раніше він стояв на одній лінії з флігелями).

Зміни разючі, бо виглядає так, що головний корпус було розібрано та перебудовано заново – він опинився на іншому місці та змінив свою форму (інший варіант реконструкції – флігелі було перебудовано відносно головного корпусу). Для унаочнення змін, помістимо плани палацу 18 і 19 ст. на одній ілюстрації. Вони виглядають, як дві різні будівлі.

Але, це ще не все. Територію маєтку з північного, західного та східного боків оточував мур. А ще, судячи з плану, мур мав три кутові вежі. На плані вони зображені виступаючим за стіни півколом або червоним кутовим потовщенням (цікавим буде порівняння контуру палацового муру з контуром замкових мурів, які розміщенні на схід від палацу).

Судячи з усього, палацовий мур був не оборонним, а декоративним – бо з південного боку частина його відсутня. В рельєфі, з цього боку палацу, до теперішнього часу зберігся крутий схил та сходи, які ведуть до паркового фасаду.

Що стало причиною докорінної перебудови палацового комплексу в першій чверті 19 ст. бароном Конопко? Припустимо, палац перебував в аварійному стані. Можливо, зовнішній вигляд маєтку був скромним, і не задовольняв амбіцій нового власника. Також, приблизно в 1818 році було завершено будівництво палацу Лянцкоронських в сусідньому Струсові (зараз у складі Микулинецької селищної громади) у класичному стилі. Тож, вірогідно, палац в Струсові мав більш імпозантний вигляд ніж Микулинецький, і барон не міг такого стерпіти. Звичайно, без документальних доказів версій може бути безліч, а результат один – бароковий палац в наслідок реконструкції перетворився на палац у стилі класицизму та ампіру.

Під час перебудови палацового комплексу в 1820-х рр. мур із трьома кутовими виступами, які, ймовірно, були вежами, було демонтовано. Принаймні, на кадастровій карті 1861 року відсутні ознаки його існування. На сьогоднішній день на місцевості зберігся фрагмент муру, який простягається з півночі на південь із східного боку старого палацового парку. Місце його розташування не збігається із мурами, зображеними на карті фон Міга, тому можна зробити припущення, що він з’явився вже під час перебудови палацу.

Фрагмент муру, який простягався із західного та південного боків парку, та за призначенням був підпірним, було розібрано у 2021 році і замінено на бетонну підпірну стіну. Така ж доля спіткала автентичні кам’яні сходи, які простягались від підніжжя крутого паркового схилу та тягнулися на північ до паркового фасаду – їх демонтовано на протязі 2021–2022 рр. та замінено на сучасний бетонно-плитковий варіант.

Аналізуючи план микулинецької резиденції на карті фон Міга та тенденції розвитку палацової архітектури, можна виснувати, що бокові флігелі, зазвичай, в кінці 18 ст. будувались з мінімальними прикрасами – на відміну від головного корпусу, який був представницькою будівлею. Микулинецький палац міг нагадувати класичні барокові резиденції, які не з'єднувалися з боковими флігелями. От, як бароковий палац в Оброшиному (зараз адміністративний центр сільської громади на Львівщині), який теж було збудовано у 18 ст.

Наявність палацового муру з, вірогідно, декоративними вежами, теж було характерною ознакою палацових комплексів у 18 ст. Саме в цей час на теренах Галичини відбувались перебудови замків, які вже втратили оборонне призначення, на комфортні садиби в оточенні замкових мурів. Палац Потоцьких-Мнішеків став даниною тодішній «архітектурній моді».

Бароковий палац в Микулинцях втрачено назавжди – його в першій чверті ХІХ ст. перебудовано в стилі класицизму, тому історію маєтку доцільно розділити на два періоди, які характеризують архітектурний об’єкт за стилем та власником (будівничим чи реконструктором), котрий найбільше вплинув на його зовнішній вигляд:

1. Бароковий палац Потоцьких-Мнішеків (від початку будівництва 1761 року і до 1820-х рр.).

2. Палац Конопків-Реїв у стилі класицизму з елементами ампіру (від 1820-х рр. і до сьогодення).

Завдячуючи цій перебудові, жителі Микулинець та гості містечка можуть милуватись головним фасадом маєтку з подвійним ризалітом, з піднесеними на аркаду першого поверху чотирма статуями атлантів, котрі тримають на плечах масивний аттик з ажурними кронштейнами; арочними вікнами із підвіконною балюстрадою та пілястрами коринфського ордера; парковим фасадом із глухим пілястровим портиком та трикутним фронтоном; статусним курдонером та бічними дугоподібними галереями із флігелями.

Нажаль, план микулинецької садиби, зображений на карті 1779–1783 рр., не дає відповіді, який зовнішній вигляд вона мала. Тож, поки не віднайдено архітектурних креслень, описів чи малюнків палацу Потоцьких, до тих пір цього не буде відомо.

Автор матеріалу          Андрій КАПУСТА