Бароковий храм св. Миколая в Струсові (Печерна церква та катакомби храму)
Бароковий храм св. Миколая в Струсові, що на Тернопільщині, збудований в 1773 – 1774 рр. як головний храм василіанського монастиря, котрий проіснував лише 15 років. За декретом австрійського імператора його було ліквідовано, а монастирські будівлі зруйновано. Згодом після закриття, церкву переосвячено на костел св. Станіслава. Майже століття тут відправлялись римо-католицькі богослужіння, а в 1891 році храм спустошила пожежа, після чого церква стала усипальницею графів Баворовських. Практично усе 20 ст. церква стояла пусткою і перетворювалась на мальовничі руїни.
Лише в 1994 році храм починають відбудовувати і будівля відроджується як греко-католицька церква. Але найбільший скарб і таємницю церква св. Миколая приховує в середині. Виявляється, її було надбудовано над древнім печерним храмом – рідкісний симбіоз церкви в церкві.
Окрім скельного храму в церкві св. Миколая знаходиться ще одна, невідома широкому загалу локація. Тут розпочинається підземний тунель, який вирубано у вапняковій породі. Ніяких мурованих стін – лише суцільний чорний від кіптяви вапняк. Цими катакомбами можна рухатись близько 20 м., до заваленого землею та камінням проходу. Вздовж усього підземного ходу у стінах є ніші, як у печерах Києво-Печерської лаври, де лежать мощі святих.
Датування печерної церкви і катакомб є спірним та зовсім не вивченим. Комплексних археологічних досліджень на території храму та навколо нього ще не проводилось. Не зважаючи на повну відсутність досліджень, факт існування струсівської печерної церкви введено в науковий обіг. Зокрема, український палеонтолог, археолог та дослідник скельно-печерних комплексів – Богдан Рідуш, на Схемі розташування деяких природних та антропогенних скельно-печерних комплексів позначив серед невеликих печер (1-2 приміщення) печерний комплекс в Струсові. Інших згадок про печерну церкву в тексті статті Рідуша немає. Не згадують про її існування також інші дослідники скельно-печерних комплексів України.
В документальних джерелах кін. 18 – 19 ст. містяться неодноразові згадки про монастир та василіанську церкву в Струсові, однак, без означення печерної церкви та катакомб. Зокрема, в Йосифинській метриці (1785 – 1788 рр.) підтверджується існування юридики, що належала василіанському монастирю (istnienie jurydyki nalezacej do klasztoru bazylianow). В іншому місці метрики, серед громадських будівель містечка (budowli publicznych) згадується klasztor Bazylianow (Василіанський монастир). Однак, пізніші урбаріальні описи вже не інформують про існування монастирських земель, що пов’язано із ліквідацією монастиря в 1788 році (pozniejsze opisanie urbarialne juz nie wymienia).
В польських енциклопедичних та довідкових виданнях 19 ст. часто можна натрапити на інформацію, що в Струсові «є дві православні церкви, а колись був василіанський монастир» (Jest tu cerkwi dwie, a był niegdyś i monastyrek bazyliański) – Альбом на користь жертв пожежі (Album na korzysc pogorzelcow) 1844 року, авторства Дуніна-Борковського. Однак, ці видання не містять згадок про печерний храм і підземелля.
В 1922 році вийшло друком одне з перших ґрунтовних досліджень про скасування в 1788 році монастирів у Галичині (Redukcje monasterow Bazyljanskich w Galicji), де міститься маловідома інформація про процес ліквідації Струсівського Василіанського монастиря, оцінка вартості його майна, виплату монастирських боргів, фінансове забезпечення монахів і т.п. Проте, автор розвідки не згадує про існування печерної церкви з катакомбами.
Михайло Ваврик – доктор богослов’я та історик церкви Василіанського чину в своєму розгорнутому Нарисі розвитку і стану василіанського чина 17 – 20 ст., подає першоджерела, які містять згадки про Миколаївську церкву в Струсові, а втім дослідник теж жодним словом не згадує про печерну церкву та катакомби.
Поряд з цим, перші відомі друковані згадки про печерну церкву та катакомби кам’яної церкви св. Миколая в Струсові з’явились порівняно недавно. Вірогідно, на одну з перших натрапляємо у 8 томі Енциклопедії Українознавства, виданому у 1976 році: «Струсів… Пам’ятки архітектури: колишній палац графа Голуховського в стилі ампір (ХVІІІ в.) і печерна церква з вівтарем, витесаним у камені, та з коморою, в стінах якої були викуті келії для монахів, поверх тієї церкви у ХVІІІ в. поставили нову монастирську церкву св. Миколая, у 1880-их перетворену на латинський костьол св. Станіслава».
Складається враження, що дослідники старовини на протязі 19 та більшої частини 20 ст. не помічали присутності в церкві св. Миколая таких цікавих природних та рукотворних об’єктів. Не зацікавили вони також Богдана Януша – відомого на поч. 20 ст. археолога та дослідника, котрий в 1906 році обстежував у сусідній Заздрості кам’яну стелу із загадковими знаками.
А все таки, принаймні, одному науковцеві 19 ст. було відомо про існування в Струсові печерної церкви з катакомбами. Про це дізнаємось завдяки краєзнавцю із Струсова – Юрій Пелюшенко. У Львівській науковій бібліотеці ім. Стефаника він натрапив на історичні документи австрійського галицького історика, краєзнавця і етнографа Антонія Шнайдера (Antoni Schneider). Серед великої кількості матеріалів віднайшлися рукописи, що описують Теребовлянський повіт і, зокрема, Струсів.
Шнайдер, ймовірно, збираючи інформацію для видання Enzyklopedia do krajoznawstwa Galicyi, записував її у вигляді коротких тез. Серед багатьох записів про містечко виявились наступні згадки про колишній монастир: «Печери при костьолі під лісом – руками в глині викопані. Могилки над Серетом. Св. Миколая церква парафіяльна мурована. Василіанів монастир (1755)».
В іншому місці автор так пише про Струсів: «Струсів – руїни святині Аріанської, сліди печер і катакомб старого монастиря василіанів – кургани в лісі». І ще одне, окреме від інших, повідомлення: «Струсів. Під костьолом і плебанією, на місці, де знаходився старий монастир василіанів, є викопані в землі коридори і так сильно биті (міцні), що ще добре збереглися».
Згадка Шнайдера про «печери при костьолі під лісом – руками в глині викопані» (мається на увазі костел св. Станіслава, в який було консекровано монастирську церкву – авт.) та «сліди печер і катакомб старого монастиря василіанів» свідчать про наявність в 19 ст. поблизу колишнього монастиря інших рукотворних печер, викопаних в глині, на відміну від вапнякової печери та катакомб.
Залишається не з’ясованим датування рукописів Шнайдера. Проте, сумістивши окремі факти з біографії вченого, можна з великою долею ймовірності датувати їх кінцем 1860-х – поч. 1870-х рр. Відомо, що Шнайдер у 1868 році почав видавати перший том Enzyklopedia do krajoznawstwa Galicyi. Саме для цього видання науковець займався збором краєзнавчої інформації (в т.ч. про Струсів). А втім, 1874 року видання припинилось на другому томі (стаття про Струсів, звичайно, в перший том не потрапила). Зібраний матеріал був частково переданий у власність Академії Наук в Кракові (нині зберігається у Вавельському відділенні Державного Архіву в Кракові). Інша частина матеріалів після трагічної смерті вченого в 1880 році (282 папки) залишилась у фондах Оссолінеуму. Зараз цей архів зберігається у відділі Львівської наукової бібліотеки. Саме серед цих матеріалів Юрієм Пелюшенко було віднайдено свідчення про струсівські печери.
Невелика оглядова розвідка, проведена в печерному храмі та катакомбах, виявила наступне: печерна церква св. Миколая орієнтована по осі схід-захід, з входом із західного боку. Вхід до печерного храму раніше (до будівництва мурованої церкви св. Миколая) знаходився біля підошви вапнякової скелі у невеликому гроті карстового походження. У плані святиня має прямокутну форму та складається з двох майже квадратних приміщень (вівтар та нава), які розділені виступами вапнякової породи.
На стелі та стінах вівтарної частини добре помітні сліди вирубування вапнякової породи. Ймовірно, цю частину церкви було вирубано або розширено. Частину скельної породи залишено для обладнання квадратного престолу, який розташований біля східної стіни храму. На стінах знаходяться ніші для ікон. Ще в давні часи в стелі вівтарної частини храму у вапняковій породі обладнано витяжку. На стінах святині знаходяться карстові щілини, що зайвий раз доводить природно-антропогенне походження печерного комплексу. На вівтарі печерної Свято-Миколаївської церкви знаходиться нова ікона Струсівської Божої Матері, викарбувана на камені.
Церковця являє собою зал площею близько 22 м. кв. Довжина найдовшої стінки храму 7.4 м, ширина східної вівтарної 3.7 м, ширина західної привхідної стіни 2.7 м, висота храму від 2 до 3.5 м. Двері до церкви заввишки 2.5 м і шириною до 1 м, розташовано із західного боку.
В червні – липні 2012 року в печерній церкві проведено ремонт – вкладено підлогу кам’яною плиткою (без нагляду археологічних організацій), проведено освітлення. Зараз підземна церковця повністю відновлена та разом із надбудованим в 18 ст. кам’яним храмом є одним сакральним об’єктом.
Праворуч від печерної церкви знаходиться вхід до підземелля, яке розпочинається із великого грота, котрий переходить у рукотворний тунель у вапняковій породі. Тут долівка, стіни і стеля катакомб обтесані та вирівнянні – очевидно, що людською працею було розширено те, що створила природа. Перші 20 метрів підземелля можна оглянути без проблем. Далі розпочинається висип породи змішаної із землею, за ним завал, який утворився під час будівництва очисних споруд. В місці завалу, за свідченням місцевого краєзнавця - Івана Русиняка, розпочинається розгалуження або поворот тунелю праворуч. Вздовж усього підземного ходу з обох боків у стінах є ніші, які видовбані на висоті 40–45 см від рівня долівки. Можна припустити, що вони використовувались ченцями як спальні місця (лежанки). Однак, довжина окремих з них не перевищує 1.5 м. В стінах катакомб, як і в печерній церкві, трапляються щілини карстового походження.
У Струсові вже не одне десятиліття побутує легенда про простягання катакомб/підземелля Свято-Миколаївської церкви до Теребовлянського замку, яка в останні десятиліття міцно прописалась у краєзнавчій літературі та туристичних довідниках. З’явився цей міф, ймовірно, вже на поч. 20 ст., бо в 19 ст. про нього не згадують жодні краєзнавчі видання та путівники. Зокрема, у виданому в 1899 році туристично-статистичному довіднику Повіт Трембовельський, авторства Бейгера, поряд з різними напівлегендарними твердженнями про Струсівський замок, немає згадок про підземелля, що простягаються до Теребовлі...
Автор матеріалу Андрій КАПУСТА
