Туристичні принади Микулинецької громади. Струсівська спадщина
Якщо дорога вас приведе до Микулинецької громади і у вас буде в запасі 5-6 годин, то є надія, що цього часу буде досить аби оглянути більшість визначних пам’яток Струсова. Першим увагу мандрівника приверне струнким силуетом костел св. Антонія, будівництво якого тривало з 1893 по 1903 рр. Храм є визначним взірцем неоготики. Його висока вежа, в обрамленні двох башт меншої висоти, аркові вікна, двері, склепіння, дах – усе тягнеться до неба, мовби показує християнину напрямок його устремлінь.
Не позбавте себе задоволення зайти в середину храму та оцінити його величний інтер’єр, піднятись металевими гвинтовими сходами і потрапити під храмову вежу. Костельні високохудожні дерев’яні скульптури, які «в підпіллі» пережили радянську окупацію краю, будуть ще однією причиною навідатись в цей храм.
Найвеличнішою серед пам’яток Струсова є палац, зведений на поч. 19 ст. в стилі класицизму. В цьому історико-архітектурному об’єкті переплелись в один вузол події з австрійської, польської та української історії. На протязі 120 років власниками маєтку були представники аристократичних родів Жевуських-Лянцкоронських, Баворовських, Голуховських та Дунін-Борковських, які свого часу були визначними постатями в Австрії, Австро-Угорщині і Польській Республіці. Серед них були маршалки та посли Галицького Сейму, скарбові комісари і кавалери Ордену Золотого Руна, директори Національної Ради імперії і таємні радники в Галичині, воєводи і Консули Польщі. Гостями струсівського маєтку в 1855 році були коронпринц Карл Людвіг Габзбург (брат імператора Йосифа І), таємний імперський радник в Галичині – Агенор Голуховський та інші політичні діячі Австрії.
В середину палацу потрапити, на щастя, не вдасться, бо це може бути небезпечно. На стан збереження маєтку впливають природні фактори, в наслідок чого руйнується фронтон парадного фасаду, обвалюються підвальні склепіння, зі стін і стелі облущується тиньк.
Навпроти струсівського палацу росте останній живий свідок колишньої величі садиби – ботанічна пам’ятка майже 200-річного віку – сосна чорна.
Наступна цікава локація в Струсові – єдина вціліла в Микулинецькій громаді синагога. Зараз ця масивна та сувора двохповерхова будівля з арочними вікнами стоїть пусткою. Серед архітектурних прикрас виділяються два кути синагоги, прикрашені фігурним білим тесаним камінням у вигляді напівколон. Другий поверх синагоги вдало декорований червоною цеглою, що підсилює архітектурну виразність.
Головний вхід будівлі оздоблений порталом з білого каменю. Над входом зберігся барельєфний напис на івриті, який в перекладі звучить так: «За допомогою Творця Світу завершено наш святий дім у рік 5622. Це Брама Господня, праведники в неї увійдуть». 5622 рік гебрейського літочислення відповідає 1861 або 1862 рокам у сучасному літочисленні. Проте, ця дата не є роком будівництва святині, а лише засвідчує час її реконструкції та зведення прибудови. Доказом цього є давніший головний портал, котрий знаходиться у стіні в середині будівлі. А ще на цій стіні збереглись вікна, які з невідомої причини не були замуровані в 1861 році будівельниками.
В Струсові очі допитливого туриста помітять два християнські храми, які присвячені св. Миколаю. Новіший, зведення якого тривало з 1912 по 1930 рр., височіє в центрі села. Багаторічним парохом тут ніс службу отець-крилошанин Теодор Цегельський, який став «сполучною ланкою», яка поєднала долі двох визначних предстоятелів УГКЦ. Цегельський перебував у щирих дружніх стосунках з Андреєм Шептицьким (останній, навіть, гостював у струсівського пароха), а для малолітнього Йосипа Сліпого Теодор Цегельський став першим духовним батьком.
Інший, старіший, бароковий храм св. Миколая збудований в 1773 році як головний храм василіанського монастиря, котрий проіснував лише 15 років. За декретом австрійського імператора його було ліквідовано, а монастирські будівлі зруйновано.
Подальша доля цієї церкви була важкою. Згодом після закриття її переосвячено як костел св. Святослава. Майже століття тут відправляються римо-католицькі богослужіння, а в 1891 році храм спустошує пожежа, після чого церква стає усипальницею графів Баворовських. Практично усе 20 ст. церква стоїть пусткою і перетворюється на мальовничі руїни.
Лише в 1994 році в неї вдихають нове життя і будівля відроджується як греко-католицький храм, про який вже є розповідь на нашій сторінці. Але найбільший скарб і таємницю церква св. Миколая приховує в середині. Виявляється, її було надбудовано над древнім печерним храмом – рідкісний симбіоз церкви в церкві.
У плані печерна святиня має прямокутну форму та складається з двох майже квадратних приміщень (вівтар та нава), які розділені виступами вапнякової породи. Церковця являє собою підземний зал площею близько 22 м. кв. з висотою від 2 до 3.5 м. Поблизу східної стінки є вівтар квадратної форми. На стінах знаходяться ніші для ікон. На стелі та стінах печерної церкви добре помітні сліди вирубування. Ще в давні часи в стелі у вапняковій породі було обладнано витяжку.
Окрім скельного храму в церкві св. Миколая знаходиться ще одна, невідома широкому загалу локація. Тут розпочинається підземний тунель, який вирубано у вапняковій породі. Ніяких мурованих стін – лише суцільний чорний від кіптяви вапняк. Цим тунелем можна рухатись близько 25 м., до заваленого камінням проходу. Вздовж усього підземного ходу у стінах є ніші, як у печерах Києво-Печерської лаври, де лежать мощі святих. У Струсові ніші, звичайно, порожні, але для чого вони могли слугувати? Можливо монахи їх використовували як «спальні місця»? Та чи взагалі можливо аби в давнину в Струсові існував аналог Київської лаври? Хтозна.
Інші цікаві локації Струсова: музей села, водяний млин 1903 р., єврейський кіркут кін. 18 – поч. 20 ст., військове поховання воїнів УНР, військовий меморіал загиблих у більшовицько-польській війні 1920 р. польських вояків, мистецькі скульптури першої третини 20 ст. авторства Людовіка Земського на території римо-католицького кладовища, старий некрополь кін. 18 – 19 ст. поблизу церкви св. Миколая із унікальними пелюстковими та мальтійськими хрестами можна залишити для наступного разу.
Автор матеріалу Андрій КАПУСТА
Більше про кожну із Струсівських пам'яток ви дізнаєтесь із наступних матеріалів
