То Конопківка чи Швефельбад? Або, Німці в Конопківці (продовження)

В 1821 році, на відстані 2 км від Микулинець (зараз "столиця" Микулинецької селищної громади, що на Тернопільщині), безпосередньо біля мінерального джерела з лікувальними влативостями, відбулось закладення нового німецького поселення, яке отримало назву Konopkowka (Конопківка). Інші назви населеного пункту, які вживались на протязі 19 ст. – Konophowka (Конофовка), Konopkowa (Конопкова) Воля Кривецька, Крива Волиця).
Німецький порядок розпочинався вже із планування Конопківки. Було зведено 60 дворів (кожен двір здавав приїжджим для проживання дві кімнати), які перетинались вздовж двох перехрещених вулиць. На їхньому перетині існував ринок, а по чотирьох кутах колонії – чотири постоялих двори для переселенців. Також в центрі поселення, на перехресті двох головних вулиць, було вибудувано дві загальні стайні на 130 коней та 30 бричок. Кожен сільський будинок було сплановано з розрахунком, щоб у двох кімнатах жили господарі-колоністи, а дві кімнати можна було здавати приїжджим.

Міграція переселенців із німецьких держав розпочалось завдяки прийняттю в 1781 році Патенту на переселення, який проголосив пільги всім іноземцям, які побажають переселитись до Австрії. За словами дослідника німецької колонізації Галичини – Івана Монолатія: «Одночасно, австрійська програма міграції німців в Галичину передбачала значне інвестування за рахунок державного бюджету. Мігранти отримували гроші, коней і харчі на дорогу, а з приїздом на визначене місце поселення – безкоштовно землю із правом спадщини, велику рогату худобу, будівельні матеріали, сільськогосподарський реманент, посівні матеріали тощо. Німецькі колоністи звільнялись від сплати державних податків та мали свободу віросповідання». Такими заходами міграційної політики планувалось збільшити кількість населення Австрійської імперії, тому що підданим Австрії переселятись принципово не дозволялось (з невеликими винятками).

Австрія заохочувала еміграцію німців на свою територію. У випадку переселення колоністів в околиці Микулинець, додатковим стимулом для них стала можливість працевлаштування на будівництві лікувального закладу, який зводився паралельно з будівництвом колонії. Відомо, принаймні, ім’я одного із місцевих столярів, які допомагали споруджувати помпи, котрі подавали воду у купальний корпус курорту. Прізвище столяра – Тронікер, що наводить на думку про німецьке походження його власника.

Німецькі переселенці, своєю чергою, власні земельні наділи влаштовували так, аби у їх структурі був город, сінокіс, вигін. Взагалі, колонія від звичайного села відрізнялась кардинально – акуратні та нові дерев’яні будівлі, дорога з твердим покриттям, садові ландшафти, доглянуті луки. В структурі двору колоніста були – кухня, хлів, стайня, шопа і льох. Інколи існували інші господарські споруди: возівня, січкарня, дровітня, «шпихлір» на зерно, сушарка, курятник. Німецькі колоністи принесли в наш край свою високу хліборобську культуру, культуру щоденного побуту.
В кінці 19 ст. почався виїзд поселенців із Конопківки, значна частина яких осіла на території Буковини в населеному пункті Zadowa (ймовірно, сучасне село Стара Жадова Чернівецького району). Процес еміграції німецького населення посилився на перетині 19–20 ст., вже після знищення курорту пожежею в 1890 році.

Структура населення Конопківки почала змінюватись на користь українського та польського населення. А втім, німецькі родини, котрі залишались в Конопківці, уникли асиміляції. Згідно спогадів Theo Löwenberger, який народився в 1929 році в багатодітній німецькій сім’ї, в Конопківці в 30-х рр. 20 ст. проживало 12 німецьких родин. 

Спомини Theo Löwenberger є цінним матеріалом для вивчення завершального періоду існування колонії, вони розкривають побут, настрої та сподівання останніх колоністів: «…була німецька протестантська церква. У нас була своя школа, і наш батько, а потім і наша старша сестра Хулді були їхніми вчителями. Отець також служив представником пастора. Він грав на фісгармонії і йому дозволяли читати готові проповіді. Як «початкова школа за кордоном» ми отримували нацистські шкільні та пропагандистські матеріали від «Асоціації німців». Ми вітали «переможний польський похід» у вересні 1939 року. Потім німців привезли «додому в Рейх». Комісією було оцінено майно наших батьків у 22 000 срібних рейхсмарок, за які вони придбали будинок на дві родини в Лодзі, який нацисти перейменували на Літцманштадт…».

Із виїздом в 1944 році останніх німецьких родин із Конопківки, німецького населення в колишній колонії не залишилось.
В першому коментарі можна прочитати продовження історії німців із Конопківки. Виявляється, старший брат Лео - Зігфрід Льовенбергер вже в Німеччині став танкістом і героїчно воював проти червоної армії.

Спогади Лео Льовенбергера із Конопківки:
"Зігфрід, мій старший брат, пішов добровольцем до Вермахту у віці 17 років після закінчення середньої школи. Він би приєднався до Ваффен СС, але був на три сантиметри занизький для цього. Тож він став навідником танка, у травні 1945 року воював проти червоної армії в Курляндії, потрапив у полон, три роки працював на вугільній шахті. У грудні 1949 року був звільнений з полону. Після недовгого періоду роботи в ДСФ, почав навчання і став учителем і перекладачем російської мови в Німеччині. Він познайомився зі своєю дружиною Уші, з якою прожив у шлюбі вже 60 років. Зіґфрід був призначений викладачем у військовій академії у Веймарі, пізніше Дрездені, і заснував сім’ю, яка тепер нараховує 21 дитину, онуків і правнуків. Зігфрід став підполковником, працював професійно до кінця НДР і з честю пішов у відставку. Він, який у дитинстві хотів бути лісником, тепер вештається в лісах навколо Моріцбурга..."

Автор матеріалу          Андрій КАПУСТА

Герб барона Яна Конопки "Новина" (із гербовника 1899 року) - засновника німецької колонії Конопківка.