ПАРОВИЙ МЛИН ДЖОЗЕФА. НАРОДЖЕННЯ
На території Галичини перші парові млини з'явились в другій половині 19 ст. Найчастіше вони будувались зарубіжними фахівцями за європейськими та американськими (!) технологіями, і були оснащені паровим котлом або локомобілем.
На території, де розташувалась сучасна Микулинецька територіальна громада, на поч. 20 ст. працювало два таких млини. Один, збудований за американською технологією, із жіночим іменем "Марія", знаходився у Струсові. До наших днів він не дожив (подробиці про долю Струсівського млина можна буде прочитати в наступній публукації).
Інший паровий роботяга із чоловічим іменем "млин Джозефа" було зведено за європейською технологією в 1873 році у сусідніх Микулинцях.
Два млини - "Марія" і "Джозеф", як роботяща "сімейна пара" виробляли борошно екстра-класу, яке було дрібнішого помолу, ніж на водяних і вітряних спорудах. Млини цих містечок були красивими та презентабельними технічними спорудами. Вони забезпечували роботою десятки людей.
Взагалі, традиція присвоювати млинам імена (здебільшого власників виробництва) була поширена не лише в Галичині, ай по всій Україні. Тому не дивуйтесь, коли мандруючи країною, почуєте "млин Адольфа", "млин Вигдора", "млин Пітера" чи "млин Арманіка" і т.п.
Млин в той час уособлював собою запас борошна на холодний період року і забезпечував, кому сите життя, а кому виживання. Млини, вибачте за недоречність, в 19 на поч. 20 ст. були такі ж важливі у житті пересічного українця, як і церкви...
Місце, де розташований млин "Джозефа", в Микулинцях було "млинарським" з давніх-давен. Мабуть перші млини тут з'явились одночасно із заснуванням поселення. А вже із будівництвом на правому березі Серету Микулинецького замку (спочатку дерев'яного, а з середини 16 ст. - кам'яного), про існування в Микулинцях млина (скоріш - млинів) можна стверджувати впевнено.
Млин із греблею сприяв розширенню русла ріки. А це, в свою чергу, підвищувало обороноздатність місцевого замку. Такий собі господарчо-оборонний союз, який існував сотні років.
Якщо поглянути на найдавнішу карту Микулинець з 1783 року, то на вигині річкової петлі (на південь від замку) помітимо умовні позначення 4 (чотирьох) млинів, які розташовувались на двох річкових рукавах. Здається, з раціональної точки зору, два млини з греблями не могли розташовуватись в одному місці на протилежних берегах ріки. Проте, якщо млини приводились в рух водяним колесом, я функцію греблі виконував берег ставу, який розділяв річковий потік на два рукави, то така ймовірність цілком можлива. Велика кількість гідротехнічних споруд сповільнювала швидкість течії, що сприяло утворенню великого ставу (шукайте в ілюстраціях в кінці допису).
А от вже на кадастровій карті Микулинець 1861 року великий ставок зникає. На його місці з'являються три річкові рукави із двома островами. Також зменшується кількість млинів. На цій давній топографічній карті бачимо чітке зображення прямокутної будівлі лише одного млина із греблею. Викликає подив те, що місце розташування і форма гідротехнічних споруд співпадають із місцем розташування і розмірами млина Джозефа та його греблі!
Мабуть, дату будівництва парового Микулинецького млина потрібно перенести мінімум на 12 років - з 1873 на 1861 рік.
Однак, на іншій карті 1864 року можна чітко розгледіти умовні позначення вже трьох! микулинецьких млинів. Два з яких знаходились на північному річковому каналі, і одного з греблею - на південному. Відсутність гребель у "північних" млинів свідчить, що вони були дерев'яні, і, можливо не діючі. Тому ці млини могли не потрапити на детальну кадастрову карту 1861 року.
Микулинці. Гребля парового млина Джозефа (друга пол. 19 ст., 1873 р).
Микулинці. Паровий млин Джозефа (друга пол. 19 ст., 1873 р).
Карта Микулинець 1783 року. В помаранчевих колах умовні позначення річкових млинів.
Кадастрова карта Микулинець 1861 року. В синьому колі будівля млина із греблею. В червоному - замок.
Карта Микулинець 1864 року. Колами обведено місця розташування млинів. Зверху - ймовірно, дерев'яні старі млини. Знизу - капітальна будівля нового млина із греблею.
Залишки, колись великого Микулинецького ставу.
Автор матеріалу Андрій КАПУСТА
