Микулинецька спадщина Яна Конопки
В сучасних краєзнавчих дослідженнях та довідникових даних про Яна Конопка – дідича Микулинець першої пол. ХІХ ст., та за сумісництвом місцевого підприємця, новатора, літератора та барона, утвердилось дві дати смерті: 1843 або 1854 рр.
Зацікавившись цією проблемою та провівши невелике «розслідування», доводиться з прикрістю констатувати, що не вдалось знайти переконливих доказів на користь однієї із ймовірних дат смерті Конопки. Парадоксально, але про бурхливу підприємницьку діяльність історичної постаті збереглось значно більше інформації аніж подробиць його життя.
Проте, непрямі факти, усе-таки, свідчать на користь 1843 року, як більш вірогідної дати смерті барона. Підставою так стверджувати, є скупа інформація із гербовника, виданого в 1899 році: «Барон Ян, власник Микулинець, одружений з Юзефою Мєнчинською, дочкою Юзефа, королівського генерал-ад'ютанта, і Маріанною, баронесою Шенк, з нею бездітний. Барон Антоній (рідний брат Яна – авт.), помер у 1850 р., спадкоємець Біскупиць, а після свого брата – Микулинець…".
Саме останнє речення відкриває завісу таємничості – якщо брат Яна Конопка – Антоній Конопка, помер в 1850 році, перед цим устигнувши стати власником Микулинець по своєму брату, то можна припустити, що ймовірна дата смерті Яна, усе-таки, 1843 рік.
Водночас, категорично так стверджувати теж немає підстав, бо автор Herbarz Polski, згадуючи про Антонія, як спадкоємця Микулинець після свого брата, не вказує дати смерті Яна. Тому можна лише констатувати – в 2024 році виповнюється 170 або 181 рік від часу відходу у вічність одного із найвідоміших неполітичних особистостей Микулинець ХІХ ст.
Економічна діяльність барона розпочалась одразу після смерті його батька – Пйотра Конопка (пол. Piotr Konopko), котрий отримав Микулинці у свої володіння в 1797 році. Ян в 1815 році (за іншими даними – лише 1828 року) пристосовує місцевий замок під сукняну фабрику. З цією метою твердиню було перебудовано - вузькі бійниці південної та західної оборонних стін розширено та перетворено на вікна, які збереглись до цього часу. Фабрика сукна почала виготовляти велику кількість полотна, рушників, бавовняних хусток та оксамиту.
Завдяки власній вівчарні, продукція фабрики була дешевшою від аналогічних виробів, які вироблялись в Австрійській імперії. Вовну очищали безпосередньо в приміщенні замку. Це теж здешевлювало виробництво. За всіма характеристиками текстиль витримував конкуренцію з відомими австрійськими і богемськими мануфактурами. Вироби фабрики були теплі, м'які та приємні на дотик. Вони добре продавались. Також, микулинецьке сукно йшло на пошиття імперської військової форми. Імперська військова комісія щорічно закупляла сукно микулинецької фабрики для пошиття одностроїв.
Фабрика з міста Берн, де раніше виготовляли полотно для армії програла микулинецькій фабриці в якості та ціні. З цією метою, фіскальні державні органи, вимагали від виробника сертифікату на якість. І микулинецьке сукно отримало цей сертифікат! Але саме через нього барона Конопка спіткала халепа – усе сукно необхідно було возити аж у Відень, аби там отримати необхідний державний.
Проте, погані дороги, довгий час, витрачений на перевезення возами, витрати на транспорт – все це призвело до того, що сукно доводилось продавати тільки за завищеними цінами. Фабрики, які діяли ближче до столиці, почали вигравати конкуренцію.
Місцеві краєзнавці вважали, що сукняна фабрика, не витримавши конкуренції, проіснувала короткий період часу. Однак, вдалось відшукати документальне свідчення від 1844 року, яке стверджує, що: «Сьогодні належить (палац в Микулинцях – авт.) барону Яну Конопці, який у переобладнаному замку заснував і організував суконну фабрику, у якої закуповувала сукно щорічно військова комісія з одягу (пол. komisia wojskowa ubiorcza), і її вироби є не тільки дешевшими, але й кращими від сукна бернської фабрики. Спадкоємець має велику вівчарню вдосконаленої породи… (пол. owczarnię poprawionej rasy)».
Станом на 1844 рік микулинецька фабрика сукна діяла як мінімум два десятки років та ще, навіть, не почався процес її занепаду. Вірогідно, регрес ткацтва розпочався лише після смерті Конопка (цікавим є спостереження – в 1844 році Дунін-Борковський про Конопка згадує як про живого власника Микулинець, що зайвий раз нагадує про колізію двох ймовірних дат смерті барона).
Однак, лише через 5 років у географічно-топографічно-історичному довіднику Galicya з’являється невтішна інформація щодо фабрики: «Там (в Микулинцях – авт.) нещодавно припинила роботу суконна фабрика» (Tam znajdująca się fabryka sukna przestała od niedawna być czynną). Ймовірно, занепад виробництва потрібно пов’язувати із смертю власника, що є непрямим свідченням на користь версії про смерть Конопка в 1843, а не в 1854 році.
Проте, найбільшим та грандіозним проектом Яна Конопки стало будівництво першого на Поділлі курорту із лікувальними водами та, водночас, зведення поряд німецької колонії. За задумом барона, частина колоністів мали працювали лікарями та обслуговуючим персоналом в лікувальному закладі. Вся історія будівництва та функціонування курорту була тісно пов’язана з виникненням, розвитком та занепадом німецької колонії. Доля їхня спільна – занепав курорт – з часом зникла і колонія.
Про наявність мінеральних сірчаних джерел в околицях Микулинець було відомо з давніх-давен. Про них, зокрема, згадано в «Йосифінській метриці», складеному в 1785–1788 рр. Там про «ароматні» джерела написано наступне: «W Mikulincach znajdowale sie dwie krynice w tym jedna «mineralna» – oczywiscie chodzi o zrodlo siarczane...» (У Микулинцях було два джерела, в тому числі одне «мінеральне» – звісно, сірчане).
Водночас, французьке медичне видання 1838 року, інформує, що лікувальні властивості сірчаного джерела на околиці Микулинець були відомі вже в 1675 році. Мовляв, після османської облоги сусіднього Теребовлянського замку, там скупчились поранені і хворі, яких успішно лікували водою із микулинецького джерела. Частину важкопоранених було транспортовано в Микулинці та сусідній Ладичин, де їм сірчаною водою промивали рани, а також вживали внутрішньо.
Польські довідникові та енциклопедичні видання ХІХ ст., щоправда, перші відомості про джерела мінеральної води в околицях Микулинець датували 1647 або 1674 роками. Зокрема, географічно-топографічно-історичне дослідження 1849 року, авторства Іполита Ступницького (пол. Hippolit Stupnicki, 1806–1878), повідомляє, що джерело сірчаної води «…в 1647 році відкрите…» (…roku 1647 odkrytym…).
Видане через 15 років інше енциклопедичне видання інформувало про сірчане джерело, яке «…було відомим вже в 1674 р. і використовувалось місцевим населенням» (…a było znane juz w 1674 roku i przez lud okoliczny używane). Можливо, причиною такого різночасового датування перших згадок про лікувальні властивості микулинецької води стала банальна типографська помилка, яка полягала у переносі двох сусідніх цифр?
Ось як лаконічно в 1869 році Владислав Завадський (пол. Wladyslaw Zawadski, 1824–1891) озвучив в своїх Obrazy Rusi Cherwonej обставини заснування лікувального закладу та німецької колонії: «Сульфатні жили тягнуться цією місцевістю і витікають сірчаними джерелами. Поблизу містечка Микулинці було відоме на всю околицю таке джерело. Цим скористався колишній власник барон Конопка і задумав заснувати тут купальний заклад; тому він оселив швабську колонію, побудував великі житлові будинки та ванні кімнати та заснував англійський парк".
В 1821 році будівництво колонії наближалось до завершення, а зведення санаторію лише розпочалось. В 1828 році, коли будівельні роботи наближались до завершення, постала проблема наукового дослідження джерела, аби лікувальна практика спиралась на науковий фундамент, бо незважаючи на беззаперечні лікувальні властивості конопківської води, застосування її базувалось на місцевому досвіді і не мало серйозного обґрунтування. Тому барон Конопка задля підтвердження цілющих властивостей джерела та реклами майбутнього закладу, за власний кошт запросив в 1829 році львівського вченого-фармацевта польського походження – Теодора фон Торосевича (пол. Teodor Torosiewicz, 1789–1876), більш відомого, як «хрещеного батька» мінеральної води «нафтуся».
Протягом серпня і вересня 1829 року за сприяння аптекаря Кубе із Бжезова (ймовірно, сучасний Brzozów, укр. Березів – місто у Польщі, центр однойменного повіту Підкарпатського воєводства) і, користуючись консультаціями тернопільського міського лікаря, доктора медицини Готфріда Генріха Мосінга Торосевич здійснив фізико-хімічний аналіз конопківської води. Результати комплексного дослідження джерела вийшли в 1831 році друком окремою монографією – «Сірчане джерело в Конопківці в Галицькому королівстві. Фізичні та хімічні дослідження… разом із коментарями про їхню цілющу силу Готфрідом Генріхом Мосінгом».
Програма дослідження була досить широкою. Вона включала, насамперед, фізичні дослідження – ландшафтний опис джерела, його потужність, визначення температури, густини, кольору, прозорості, запаху і смаку води. Хімічний аналіз охоплював визначення вмісту розчинених газів і сполук. Для якісної і кількісної оцінки газового і хімічного складу води Торосевич скористався поширеними методиками і рекомендаціями таких авторитетних дослідників як Кастнер, Берцеліус, Бюхнер, Бішоф, Кайзер. У конопківській воді не було знайдено сполук свинцю, алюмінію, міді, азотної кислоти. Натомість виявлено корисні сполуки заліза, кальцію та солі натрію і кальцію. Дослідники дійшли висновку про достатньо високу якість конопківської води.
Статті на цю тему були опубліковані в пресі Австрії і, навіть, Німеччини. Висновки вчених принесли свої дивіденди – обивателі задля лікування з радістю розлучались із своїми коштами.
З описів Теодора та Готфрида дізнаємось, що конопківське джерело мало два витоки. Вони знаходились на вершині 16-метрового кам'яного відслонення. Звідти вода стікала двома потоками – на південь і на схід. Фізичні властивості їх були тотожні. Потужність джерела, виміряна в 1829 році, виявилась досить високою – 1152 ванни за добу, за потреби лише сотні ванн.
Щойно набрана вода була безколірна, цілком прозора, злегка кислувата на смак. Вона мала характерний запах сірководню, що нагадував тухлі яйця. Вживання води давало приємне, підбадьорливе відчуття. Температура води на виході не зважаючи на пору року завжди була стала – 9,5–10 градусів.
В 1829 році будівельні роботи було завершено і курорт гостинно відкрив свої двері для панства. Лікувальний комплекс складався з двох корпусів – лікувального або купального одноповерхового та житлово-готельного двоповерхового. А ще були кухня, яка обслуговувала гостей закладу, їдальня та більярдна. Купальний корпус (лазня) мав 43 окремі процедурні кімнати з окремими входами. У кожній із них стояло аж дві дерев'яні лаковані ванни, які вирізали із одного товстого стовбура дерева.
Подорожуючих, які приїздили в санаторій на лікування, зустрічав головний двоповерховий житловий корпус. Вхід у лікувальний заклад був оформлений в стилі базиліки із округлим куполом, довкола якого було написано латиною девіз закладу: «Konopkówka vobis et posteritati» – (Конопківка вам і нащадкам). В житловому 120-метровому корпусі знаходилось більше 100 кімнат для гостей. Тут також, розміщувався розкішний салон, капличка і кухня.
Основний напрям діяльності нового закладу – лікування ревматизму. З огляду на всі характеристики конопківської води, тут також лікували хворих на коросту, екзему, червоний вовчок, ревматози, захворювання нервової системи. Тривалість лікування сягала 40-50 днів. Найдовший курс був для хронічних хворих. Їм призначали понад 50 ванн, спочатку через день, а потім – 1–2 ванни щоденно.
Замовлення на поселення приймались щорічно, починаючи з 1 травня, і оплачувались через микулинецьку пошту. В час, коли не було великої кількості пацієнтів, житловий корпус виконував функції звичайного готелю. Проживати тут могли як пацієнти, так і подорожуючі. Зокрема, з 3 на 4 серпня 1885 року в санаторії на ночівлю зупинявся Іван Франко із однодумцями, які мандрували Галичиною. Ймовірно, саме в салоні житлового корпусу представниками микулинецької громади було організовано урочистий прийом та застілля, під час якого відбувся виступ Франка. Невідомо, хто оплачував проживання мандрівників. Проте, з великою долею ймовірності, можна припустити, що це зробила місцева українська громада, для якої було за честь надати притулок таким шанованих та довгоочікуваним гостям.
За життя Конопка комплекс процвітав – щороку тут оздоровлювалися та розважались тисячі паничів. Ще за життя барона курорт опинився в руках його далекої родички – Пташинської. Після смерті барона в 1843 році (за іншими даними – в 1854), який не мав прямих нащадків, його спадкоємці почали ділити спадщину, призвело до судових суперечок за спадок магната.
Без належних фінансових затрат оздоровчий заклад почав поступово занепадати і під кінець ХІХ ст. остаточно втратив колишню репутацію. Об’єктивною причиною стало те, що в Трускавці, Любені Великому та Моршині діяли більш комфортабельні і краще укомплектовані лікувальним обладнанням курортні комплекси, котрим Конопківка, яка потребувала модернізації, вже не могла скласти конкуренцію. В останні десятиліття ХІХ ст. заклад перебував в оренді різних осіб, які змінювались через 1–2 роки.
Востаннє згадки про курорт Конопківка з’явились в французькому та іспанському медичних виданнях, відповідно – в 1887 та 1889 роках.
Будівля санаторію Конопка не «дожила», навіть, до ХХ ст. Її знищила пожежа в травні 1890 року. Стіни і фундаменти було демонтовано, і від грандіозного комплексу не залишилось жодного сліду. Сучасний санаторій «Медобори» було зведено щойно в 1967 році, але на іншому місці – вже на правому березі річечки Нішла, на території старого санаторного парку. Різниця незначна, проте, вона дозволяє з великою точністю локалізувати місце розташування зруйнованого комплексу. Зараз на місцині, де знаходився санаторій барона Конопка частково приватна забудов а, частково земельні ділянки та жодної згадки про перебування тут Франка в 1885 році.
Вважається, що на місці старого лікувального закладу було зведено в 1967 році корпуси сучасного санаторію «Медобори». Однак, кадастрова карта Микулинець 1861 року трішки змінює цю версію. На карті чітко видно, що корпуси старого санаторію розміщувались північніше сучасного, і до того ж на лівому березі річечки Нішла. А «Медобори» збудовано на місці старого санаторного парку, відповідно – на правому березі. Зараз на території, де знаходився санаторій, частково приватна забудова, частково земельні ділянки.
В медичних довідниках і фаховій літературі ХІХ ст. курорт в Конопківці завжди згадувався як Die Schwefelquelle zu Konopkowka, Quelle zu Konopkowka (нім.) – сірчані води в Конопківці, води в Конопківці або Konopkowka, pres de Mikulince (фр.) – Конопківка, поблизу Микулинець, тому напрошувався висновок, що оздоровчий заклад не мав іншого найменування, тим більш окремої назви. Проте, на кадастровій карті Микулинець 1861 року та австрійській військовій карті 1864 року з’являється топонім Schwefelbaаd (з нім. Schwefel – сірчана та Baаd – ванна). Чи вживався цей топонім лише для означення курорту, чи також розповсюджувався на Конопківку? Чіткої відповіді немає.
Із виїздом в 1944 році останніх німецьких родин із Конопківки, німецького населення в колишній колонії не залишилось...
Замок в Микулинцях.
Вікна південної стіни, які зявились під час пристосування оборонного об’єкту під фабрику сукна на поч. 19 ст.
Замок в Микулинцях.
Вікна західної стіни, які зявились під час пристосування оборонного об’єкту під фабрику сукна на поч. 19 ст.
Курорт в Конопківці. План 1833 року.
Топонім Schewefelbaad, яким позначено курорт в Конопківці. a. На кадастровій карті Микулинець 1861 року; b. На військовій топографічній карті 1864 року.
Згадки курорту в Конопківці в закордонних виданнях. a. Французьке медичне видання 1887 року; b. Іспанське медичне видання 1889 року.
Автор матеріалу Андрій КАПУСТА
