СКАРБИ МОНАСТИРСЬКОЇ БІБЛІОТЕКИ
В 1788 році у провінційному Струсові із важливою місією з'являється директор бібліотеки Львівського університету - Генріх фон Бретшнайдер. Про Генріха йде поголос, що він в дружніх стосунках із австрійським імператором Йосипом ІІ. Бо не дарма ж той під час візиту до Львова особисто відвідав бібліотеку фон Бретшнайдера. А ще мало кому відомо, що Генріх посів посаду бібліотекаря Львівського університету теж завдяки Йосипу ІІ. Яким чином Генріх заслужив такої імператорської ласки?
Виявляється, ще в 1783 році із Відня у Львів було передано цінну книгозбірню та унікальну нумізматичну колекцію. Ці фонди із бібліотеки Терезіанського університету до бібліотеки Львівського університету, імператор Йосип ІІ особисто доручив переправити фон Бретшнайдеру, який супроводжував цю процесію.
Тепер Генріх фон Бретшнайдер власною персоною з'являється в Струсові. Що ж зацікавило тут німецького бібліотекаря із "серйозними" зв'язками, в минулому військового, мандрівника, авантюриста, який вже встиг повоювати у війську саксонського короля і в його ворога - пруського імператора Фрідріха ІІ, попрацювати у складі голландської посольської місії, а згодом піти служити до французького посла в Англії? Далі ще цікавіше - фон Бретшнайдер "втерається" в довіру до французького королівського двору, де працює шифрувальником в короля Людовіка ХV. Вже після такої карколомної кар'єри у Генріха розпочався бібліотекарський етап його життя...
А в Струсів бібліотекар прибув для оцінки наукової та грошової вартості багатої бібліотеки Струсівського Василіанського монастиря. Мабуть, то була не рядова збірка книг, але, нажаль, про це ми вже ніколи не дізнаємось.
Саме Йосип ІІ став призвідцем цієї історії. Імператор, прихильник просвітництва, вирішив провести церковну реформу. Офіційно було заявлено, що її метою є підняти культурно-освітній рівень та авторитет світського духовенства, зробити його незалежним від ласки та пожертв своїх парафіян. Тому більшість монастирів в країні було закрито, а їхні землі та майно передано у спеціальний релігійний фонд, доходи від якого йшли на утримання парафій і їх священиків. На ділі, як завжди, все виглядало по іншому.
Церковна реформа стала прикриттям для пограбування зовсім не бідних монастирів. Насправді, частину землі та монастирського майна було передано місцевим дідичам, а світське духовенство продовжувало залежати від їх ласки.
Аналогічно в Струсові, частина монастирської землі дісталась власникам містечка, а частину забрали у релігійний фонд. Струсівських ченців перевезли до монастирів в Рукомиші та Улашківцях. Монастирське майно було реквізовано та оцінено в 40022 флоринів. Усі будівлі, окрім монастирської церкви св. Миколая - розвалено. Та й врятувало цей чудовий бароковий храм 18 ст. лише те, що його передали римо-католицькій громаді Струсова, яка перетворила церкву на костел.
Саме "цісарський бібліотекар" Брейтшнайдер був організатором та виконавцем "інтелектуального пограбування" закритих монастирів. Офіційно він упорядковував та сортував книги, які було зібрано аж із 147 монастирів Галичини і Буковини. Ось такою була ціль інспекції монастирських бібліотек.
Як наслідок, книжковий фонд бібліотеки Струсівського монастиря отців Василіан було розділено поміж Львівським університетом та Віденською королівською бібліотекою. Особиста присутність Брейтшнайдера під час пограбування монастиря в Струсові свідчить про цінність та вік стародруків струсівських монахів, та дає підстави говорити про високий богословсько-освітній і культурний рівень отців-місіонерів та проповідників цього монастиря...
Читач може запитати, що ж відомо про подальшу долю розділеної бібліотеки. Відповіді в мене немає. Можливо, книги струсівських монахів ще збереглись у архівних фондах Відня, а от у Львові, який пережив лихоліття двох світових воєн та радянської окупації, навряд чи щось вціліло.
Та й Брейтшнайдер до покладених на нього обов’язків ставився не вельми ретельно. Як наслідок, частину цінних стародруків було втрачено ще у 18 ст. Неуважно та невміло було проведено саме сортування. А ще бібліотекар проводив аукціони із реквізованих книг. Окремі цінні видання, внаслідок цього, за безцінь потрапили в приватні книгозбірки.
Автор матеріалу Андрій КАПУСТА
