Микулинецький замок крізь віки. Частина 3

Підрив бастеї Микулинецького замку під час османської облоги 1675 року: версії та гіпотези

Однією із найбільш розтиражованих подій, котрі коли-небудь відбувались в Микулинецькому замку, є драматична облога твердині османами в 1675 році. Відомий перебіг подій цієї історії наступний: в 1675 році під час польсько-турецької війни 1672-1676 рр. замок в Микулинцях взяв в облогу загін османського війська. В цей час основні турецько-кримсько-валаські війська, котрими командував паша Ібрагім Шишман, знаходились у своєму таборі під Збаражем. Воєначальник, довший час перебуваючи тут, лише здійснював управління своїми загонами, які надсилались на захоплення замків в Микулинцях, Теребовлі, Заложцях і Скалаті.

Саме під час цих рейдів тилами польських військ, відбулась 15-денна облога замку в Микулинцях. Основні драматичні події, які відбулись під стінами твердині в 1675 році, в тезисному викладі такі: обороною керував шляхтич Орхійовський із трьома синами, декількома шляхтичами та кількома сотнями хлопів. Оборонці успішно відбивали штурми, проте османи застосували військово-інженерну хитрість – здійснили підкоп та підірвали одну із замкових веж.

Технічна перевага, нібито, нічого туркам не дала – оборонці оперативно замурували пролом. Проте, зброя та їжа в них закінчувалась, тому розпочались переговори щодо почесної капітуляції гарнізону. Османи обіцяли дотримуватись визначених умов, але, коли обложені склали зброю, загарбники їх обезголовили, а Орхійовського із синами та іншими керівниками оборони посадили на палі. Жінок, дітей і ремісників забрали у неволю.

Після ознайомлення із низкою письмових джерел про оборону замку в Микулинцях, виявилось, що у визначенні підриву замкової вежі/бастеї криється певна невідповідність, яка полягає у нечіткій дефініції цього елементу оборонних фортифікацій у першоджерелах. Іншими словами – про підрив саме вежі/бастеї Микулинецького замку вперше дослідники заговорили лише з кінця 19 ст.

Перша і єдина документальна згадка про підкоп під оборонні укріплення Микулинецького замку з’явилась в 1709 році у книзі єпископа Залуського Андрія (Андреаса, Анджея) Хризостома (Załuski Andrzej Chryzostom) – «Epistolarum historico-familiarium». Автор, свого часу знаний польський церковний діяч, який вже з 18 років займав державні посади. Після смерті в 1673 році короля Михайла Вишневецького, Залуського було направлено з посольством в Іспанію та Португалію з повідомленням про смерть короля. Окрім цього, в Португалії Залуський повинен був клопотати про грошову допомогу у війні з турками.

Відрядження Залуського до Іспанії та Португалії припало на 1674 – 1675 рр., саме на той час, коли в Микулинцях відбулась облога замку. Отже, Андрій-Хризостом не був безпосереднім свідком згаданих в його книзі подій. А усе ж «Epistolarum historico-familiarium» є першоджерелом перебігу облоги Микулинецького замку, бо в епістолярній збірці Залуський зібрав різноманітні послання інших адресантів, в т.ч. до іспанського Апостольського суду, копії листів високопоставлених урядовців та монархів, королівські привілеї, акти і постанови конгрегації.

Про події військової кампанії 1675 року у книзі Залуського інформує «Галлеацео Марешотті (GALLEACEO MARESCHOTTI) архієпископ Коринфський. Послання до іспанського Апостольського суду» від 1675 року.

Перекладений латинський текст про саперний підрив із книги Залуського має два варіанти визначення знищених вибухом фортифікацій: «Диво міської доблесті виросло, коли один із бастіонів (інший переклад – фортеця) був знищений вогнем з підземелля».

Можна припустити, що «бастіон» був бастеєю Микулинецького замку, тим більш, цей фортифікаційний елемент зводився на кутах фортечних стін. Однак, у цьому випадку виникли певні «труднощі перекладу», бо слово бастіон вимовляється на латині як bastilio, а в тексті Залуський використовує рідко вживане propugnaculo, що наближено перекладається як фортеця. Водночас, для атрибутики слова фортеця в латинській мові застосовують більш звичне castellum, а замок звучить як castrum, твердиня – arkem, стіна, мури, на латині – moenia, muro, murus, вежа або башта – turrim, оборонні вали – munitiones. Усіх цих слів, описуючи оборону замку, Марешотті не вживає, тому залишається не встановленим, яку функціональну частину оборонних споруд замку було знищено вибухом.

Після друку «Epistolarum historico-familiarium» в 1709 році, історія з підривом частини Микулинецького замку під час облоги 1675 року, була призабута та не згадувалась в жодному із відомих автору історичних та енциклопедичних видань до самого кінця 19 ст. Зокрема, «Starozytna Polska», авторства Balinski М., Lipinski Т., яка побачила світ в 1845 році та «Encyklopedyja powszechna» від 1864 року про оборону замку в Микулинцях в один голос повідомляли, що «Обложений замок… після 15-денної хороброї оборони здався, але невірні не дотрималися укладеної угоди і вбили частину оборонців та жителів, а деяких викрали в полон".

В цих джерелах немає жодної згадки про саперний підкоп та підрив частини замкових фортифікацій.

Лише в 1892 році польський дослідник старовини Олександр Чоловський відроджує тему саперного підкопу із наступним підривом бастеї Микулинецького замку: «Турецькі втрати були значними. Не в змозі захопити замок ні гарматним вогнем, ні штурмом вони вдалися до підкопів та мінування. Так було підірвано одну з веж замку, що спричинило смерть кількох сотень турків без великої шкоди для обложених, які швидко закрили зроблений пролом». В оригіналі дослідник пише про руйнування замкової вежі (Wysadzona tą drogą jedna z baszt zamkowych…) та в цьому місці тексту посилається на вище згадану книгу Залуського. Однак, в останнього немає чіткої згадки про башту чи вежу замку. Коло пошуку замкнулось…

Проте історія із саперним підривом саме вежі Микулинецького замку після видання книги Олександра Чоловського «Dawne zamki I twierdze na Rusi Halickiej» впевнено «прописалась» в дослідженнях сучасних істориків.

Археологічних підтверджень факту руйнування фортифікацій Микулинецького замку в наслідок підземних вибухів, нажаль, немає, бо жодних археологічних досліджень на території Микулинецького замку не проводилось. Лише в 1988 році оборонний об’єкт та прилеглу територію візуально обстежили представники архітектурно-археологічного загону Звенигородської археологічної експедиції.

Водночас, факт руйнування оборонного периметру замку в Микулинцях під час облоги 1675 року засвідчує лише одне документальне джерело, вміщене у книзі Залузького. Інші письмові джерела 17 ст., котрі інформують про оборону Микулинецького замку, не містять жодних згадок про саперний підкоп, мінування та підрив його фортифікацій.

Як вже раніше згадувалось, Марешотті у своєму «Посланні…» не розділяв окремо понять замкових та міських фортифікацій. Поряд із словами propugnaculo (фортеця), muro (мури) та ea arce (ця цитадель), він вживав словосполучення Mikulenicij oppidi (місто Мікулениці), civitatis (місто). Керівники оборони у Марешотті – primores enim illius oppidi (для лідерів/вождів того міста) та civitatis Primores (керівники/лідери міста, дослівно – перші у місті) та немає жодної згадки про керівників замкової залоги. Можна здогадатися, що військові дії в Микулинцях могли з самого початку тривати навколо загальноміських фортифікацій, а лише згодом перейти до стін замку, де оборону очолювали civitatis Primores (лідери міста).

Труднощі перекладу латинського тексту книги Залуського лише ускладнюють ідентифікацію частини замкових споруд, котрі було знищено.

Автор матеріалу          Андрій КАПУСТА