Конюшня-фільварок Микулинецького палацу та бій між військами ЗУНР та польськими уланами 

  • 82

Фото без опису
На кадастровій карті Микулинець 1861 року помітний комплекс будівель, який утворював правильний прямокутник із великим внутрішнім двором. Контури цієї будівлі зафарбовано червоним кольором, отже, матеріал з якого її зведено - цегла або камінь. 

Фото без опису
Тут розташовувався фільварок та конюшні, які разом із Микулинецьким палацом формували єдиний архітектурний ансамбль. Будівля конюшні, вірогідно, з'явилась саме в той час, коли в 1820-х рр. відбулась реконструкція палацового комплексу. В 20 ст. будівля палацу отримала статус "пам'ятки архітектури", а про фільварок з конюшнями забули. 
Внутрішній плац конюшні використовувався для кінних виправ, в т.ч. із залученням військових - улан.

В листопаді 1918 року тут відбувся бій між військами ЗУНР та польськими уланами 

Листопад 1918 року приніс в наш край війну між новоствореними державами - Західно-Українською Народною Республікою та Польщею. Військові підрозділи австрійської армії, які комплектувались за територіальним принципом, стали основою Української Галицької Армії та Війська Польського. Вчорашні громадяни Австро-Угорської імперії, які пліч-о-пліч воювали на східному фронті проти російської імперії вже в листопаді 1918 року стали ворогами. Українські та польські військові підрозділи австрійської армії повертались із російського фронту і  розпочинали бойові дії між собою.

Близько 20 листопада 1920 року в Микулинці пішим маршем прибув 13 австрійський полк польських уланів (повна назва - галицький полк уланів Бем-Ермолі) і отаборився в дворі ґрафині Рейової, з наміром йти далі на Тернопіль і його зайняти. 

Графиня Рей вітає польське військо та сприяє окупантам усіма наявними засобами - офіцерів квартирують у вцілілих після пожежі 1914 року покоях палацу. Частина рядового складу та коні розміщаються на території панської конюшні. Для послуг улан - провіант та шпиталь, організований на кошти покійного чоловіка графині, для коней - жом.

Проти цього полка, керівництво українського війська в Тернополі (командант Тернопільської Окружної команди - уродженець сусіднього Струсова Никифор Гірняк) вислало все своє військо — дві піхотні сотні. Сили ці були заслабі, щоб належно розправитись із ворогом, і тому команда тих сотень закликала довколишні села, аби вони допомогли своїми міліціями.

Надам слово свідку тих подій: "Села наказ виконали і вже в першому дні Микулинці були окружені зі всіх сторін, при чому село Ладичин стало свого роду випадовою базою. Тут прибули підводи з Настасова, Людвиківки (Дворіччя) і Заздрості з підпомогою та різними припасами, з амуніцією і хлібом на санях, пирогами в нецках і діжках, борщем у коновках, капустою в більших і менших горшках і т. д. Всі ці харчі і амуніцію доставлено ніччю на фронт, що находився в давніх російських окопах між Ладичином і Микулинцями. 

З того т. зв. ладичинського фронту вислано до ворога парляментарів під проводом Скакуна, голови ладичинської читальні «Просвіти», з жаданням негайного зложення зброї на протязі двох годин. Тим часом поляки тих наших парламентарів важко побили і замкнули в пивниці, а самі почали спішно приготовлятись до пролому нашого фронту. Коли ж проминуло дві години і вислані парляментарі не верталися, наші відділи рушили до наступу. Почався бій, що тривав повних три дні. Поляки пробували пробитись у кількох різних місцях, але всюди їх відбито. Третього дня ранком поляки звільнили і відпустили наших парламентарів, а вслід за тим вислали до нашої команди своїх парламентарів в цілі обговорення акту здачі. Цих їхніх парляментарів відіслано до Окружної Команди в Тернополі, а поляків у палаці повідомлено, що в міжчасі мають зложити зброю. 

Коли ж наші частини зблизились до двора, щоб відібрати зброю, поляки засипали їх ручними ґранатами і скорострільним огнем, і тим завдали нам поважних втрат. Аж тепер прийшло до рішального бою. Тернопільські сотні кинулись до наступу фронтально, вздовж битого шляху Тернопіль-Микулинці, а цивільна обсада вдарила збоків. По кількох годинах одчайдушного бою поляків роззброєно, й відставлено до Окружної Команди в Тернополі. Так закінчився бій з тльськими уланами 13-того австрійського полка в Микулинцях..."

Бій в  Микулинцях було виграно, проте в підсумку війну з Польщею Західно-Українська Республіка програла, і в нашому краї на 20 років встановилась влада Другої Польської Республіки.

Фото без опису
Зараз все, що вціліло від графської конюшні із фільварком - це головний корпус, частина приміщення конюшні і адміністративна будівля.

Автор матеріалу          Андрій КАПУСТА