Конюшня-фільварок Микулинецького палацу та бій між військами ЗУНР та польськими уланами
На кадастровій карті Микулинець 1861 року помітний комплекс будівель, який утворював правильний прямокутник із великим внутрішнім двором. Контури цієї будівлі зафарбовано червоним кольором, отже, матеріал з якого її зведено - цегла або камінь.
Тут розташовувався фільварок та конюшні, які разом із Микулинецьким палацом формували єдиний архітектурний ансамбль. Будівля конюшні, вірогідно, з'явилась саме в той час, коли в 1820-х рр. відбулась реконструкція палацового комплексу. В 20 ст. будівля палацу отримала статус "пам'ятки архітектури", а про фільварок з конюшнями забули.
Внутрішній плац конюшні використовувався для кінних виправ, в т.ч. із залученням військових - улан.
В листопаді 1918 року тут відбувся бій між військами ЗУНР та польськими уланами
Листопад 1918 року приніс в наш край війну між новоствореними державами - Західно-Українською Народною Республікою та Польщею. Військові підрозділи австрійської армії, які комплектувались за територіальним принципом, стали основою Української Галицької Армії та Війська Польського. Вчорашні громадяни Австро-Угорської імперії, які пліч-о-пліч воювали на східному фронті проти російської імперії вже в листопаді 1918 року стали ворогами. Українські та польські військові підрозділи австрійської армії повертались із російського фронту і розпочинали бойові дії між собою.
Близько 20 листопада 1920 року в Микулинці пішим маршем прибув 13 австрійський полк польських уланів (повна назва - галицький полк уланів Бем-Ермолі) і отаборився в дворі ґрафині Рейової, з наміром йти далі на Тернопіль і його зайняти.
Графиня Рей вітає польське військо та сприяє окупантам усіма наявними засобами - офіцерів квартирують у вцілілих після пожежі 1914 року покоях палацу. Частина рядового складу та коні розміщаються на території панської конюшні. Для послуг улан - провіант та шпиталь, організований на кошти покійного чоловіка графині, для коней - жом.
Проти цього полка, керівництво українського війська в Тернополі (командант Тернопільської Окружної команди - уродженець сусіднього Струсова Никифор Гірняк) вислало все своє військо — дві піхотні сотні. Сили ці були заслабі, щоб належно розправитись із ворогом, і тому команда тих сотень закликала довколишні села, аби вони допомогли своїми міліціями.
Надам слово свідку тих подій: "Села наказ виконали і вже в першому дні Микулинці були окружені зі всіх сторін, при чому село Ладичин стало свого роду випадовою базою. Тут прибули підводи з Настасова, Людвиківки (Дворіччя) і Заздрості з підпомогою та різними припасами, з амуніцією і хлібом на санях, пирогами в нецках і діжках, борщем у коновках, капустою в більших і менших горшках і т. д. Всі ці харчі і амуніцію доставлено ніччю на фронт, що находився в давніх російських окопах між Ладичином і Микулинцями.
З того т. зв. ладичинського фронту вислано до ворога парляментарів під проводом Скакуна, голови ладичинської читальні «Просвіти», з жаданням негайного зложення зброї на протязі двох годин. Тим часом поляки тих наших парламентарів важко побили і замкнули в пивниці, а самі почали спішно приготовлятись до пролому нашого фронту. Коли ж проминуло дві години і вислані парляментарі не верталися, наші відділи рушили до наступу. Почався бій, що тривав повних три дні. Поляки пробували пробитись у кількох різних місцях, але всюди їх відбито. Третього дня ранком поляки звільнили і відпустили наших парламентарів, а вслід за тим вислали до нашої команди своїх парламентарів в цілі обговорення акту здачі. Цих їхніх парляментарів відіслано до Окружної Команди в Тернополі, а поляків у палаці повідомлено, що в міжчасі мають зложити зброю.
Коли ж наші частини зблизились до двора, щоб відібрати зброю, поляки засипали їх ручними ґранатами і скорострільним огнем, і тим завдали нам поважних втрат. Аж тепер прийшло до рішального бою. Тернопільські сотні кинулись до наступу фронтально, вздовж битого шляху Тернопіль-Микулинці, а цивільна обсада вдарила збоків. По кількох годинах одчайдушного бою поляків роззброєно, й відставлено до Окружної Команди в Тернополі. Так закінчився бій з тльськими уланами 13-того австрійського полка в Микулинцях..."
Бій в Микулинцях було виграно, проте в підсумку війну з Польщею Західно-Українська Республіка програла, і в нашому краї на 20 років встановилась влада Другої Польської Республіки.
Зараз все, що вціліло від графської конюшні із фільварком - це головний корпус, частина приміщення конюшні і адміністративна будівля.
Автор матеріалу Андрій КАПУСТА
