"НАШІ ВЗЯЛИ КРЕМЛЬ" АБО "ЯК МИКОЛА ЗІ СТРУСОВА СТАВ КОМЕНДАНТОМ МОСКОВСЬКОГО КРЕМЛЯ"

Історія, яку я сьогодні розповім, на перший погляд може здатись історичною вигадкою чи патріотичним міфом, створеним в сучасних реаліях війни за Незалежність України. Та й з другого погляду ця історія виглядає як легенда...
Проте, всі факти, викладені нижче, є незаперечною історичною подією, згаданою в польських та московських хроніках. Про неї знають усі, хто цікавився історією польсько-московської війни 1609 - 1618 рр., війни, яку московити назвали "смутою".
Конспективно цю історичну бувальщину можна викласти одним реченням: "Микола Струсь - представник полонізованого українського роду Струсів, чиєм прізвищем названо населений пункт на території сучасної Тернопільщини, під час антимосковської військової кампанії, став комендантом кремля".
Кінець історії. Занавіс.
Решту тексту можете не читати. Лише, якщо вам кортить дізнатись подробиці цієї призабутої військової пригоди, запрошую в чергову історичну мандрівку...
Як правило, історичні оповіді про часи існування Речі Посполитої найчастіше зусереджують свою увагу на королях, гетьманах та великих магнатах, і вони (оповіді) мовчать про таких людей, як Микола Струсь. Поміж тим, був він одним із найхоробріших вояків величезної держави, яка об'єднувала землі сучасних України, Польщі і Литви, і носила назву Річ Посполита (Республіка).
Микола Струсь був людиною ініціативною і харизматичною. Цей шляхтич мав войовничий норов, який застосовував у військових походах. Він частіше сидів у сідлі, ніж у кріслі суду, частіше рубав своїх ворогів, ніж займався господарськими справами. А ворогами для нього були усі, хто зазіхав на безпеку Республіки - татари, волохи, козаки чи московити. Вже у 18-річному віці, в 1595 році Струсь разом із досвідченим Яном Замойським бере участь у військовому поході проти Молдови, під час якого юнак відчуває своє покликання. На протязі наступних майже трьох десятків років вірними супутниками Струся стають шабля, кінь і військова удача. 
Після молдовського походу його військова доля і кар'єра понеслась як сюжет у кіносеріалах "Вікінги" або "Гра престолів". Вже наступного року разом із Станіславом Жолкевським Микола Струсь придушує повстання Северина Наливайка, а в 1597 році вирушає разом з Яном Потоцьким до Немирова, аби перешкодити козакам перетнути Дністер. У 1660 році Струсь вже командує козацькою ротою, яка воює поруч з Яном Заморськими проти волохів, а в 1601-1602 рр. він вже учасник Лівонської війни. 
В 1605 році Микола стає капітаном козацької хоругви, і в січні 1606 року на річці Удич перемагає татар та захоплює 13 їх полотнищ, які особисто презентує королю Казимиру ІІІ.
Цей рубака часто в своїх походах голодує, долає труднощі, втому і хвороби. А поміж цим Струсь встигає перенести свій родинний осідок з Коморова до нікому невідомого Підбогородичина в Східній Галичині. Він будує тут замок та отримує від Сигізмунда ІІІ, який захоплювався мужністю молодого капітана, диплом на Магдебурзьке право для Підбогородичина, перетворивши це село на місто Струсів (сучасне містечко Струсів, що на Тернопільщині).
Вершиною військових звитяг Струся стає участь в облозі Смоленська в 1609 році та поході  союзних військ (поляки, українці, литовці, німці) на москву, який завершився перемогою та захопленням московського кремля. Тоді було "посаджено на царство" Дмитрія ІІ - законного царя. 
Ця військова кампанія була, мабуть, першою спробою цивілізованої Європи припинити експансію дикої північної орди. Шкода, що вона в підсумку не принесла очікуваних результатів...
В поході на москву, хоругва Миколи Струся у складі союзних військ, налічувала 200 гусарів (поляки та німці), 200 козаків (українці) і 100 піших вояків (поляки і українці).
Півтора року Микола із Струсова був комендантом союзного гарнізону в московському кремлі. В березні 1611 року під керівництвом Струся було відбито штурм першого московського ополчення. Але під час облоги кремля другим ополченням, союзний гарнізон було заморено голодом, і 4 листопада 1612 року під час перемовин було підписано капітуляцію гарнізону...
Московити не дотримались умов перемир'я: польських гусарів жорстоко повбивали, а самого Струся взяли в полон...
Пройшло 400 років від часу цих подій, а методи і дії держави-терориста не змінились - договори з ворогом не варті, навіть, витраченого на них паперу.
В згаданій історії чітко проглядаються алюзії із сьогоденням - знову на одному боці Україна, Польща і країни Балтії, знову їм протистоїть варвар зі сходу. Чи отримає Україна довготривалу допомогу від Європи та решти світу? Чи повториться доля військ союзного гарнізону кремля, які довгі місяці чекали на підхід основних військових сил, але так їх і не дочекались.
 

Автор матеріалу Андрій КАПУСТА