Цегла "LADYCHYN" із ЛАДИЧИНА
На початку 20 ст. в Галичині розпочався "цегляний бум". Якщо до його початку цегельні концентрувались навколо міст і повітових центрів, де забезпечували зростаючі потреби в будівельному матеріалі, то тепер майже кожне село (навіть, хутори) підхоплювало "прогресивні віяння".
Тепер кожен більш-менш заможний газда волів збудувати хату не із глини чи глиняних валиків, а із справжньої цегли. А так як купити цеглу та привезти у віддалене село коштувало неймовірно дорого, то почали виникати по селах, як гриби після дощу, напівкустарні сезонні цегельні виробництва. Частенько такі цегельні не мали одного власника, а створювались у спілку. Іноді таке виробництво діяло на протязі короткого періоду часу - лише задля забезпечення потреб у будматеріалі кількох сімей, які зводили новобудови.
Тим більш, організувати цегельне виробництво для селянської спілки було не складно - потрібною була лише наявність в околицях села глиняного кар'єру, вільного часу, бажання та сили.
Вся технологія виробництва грунтувалась на ручній праці: напочатку виготовлялись дерев'яні форми на 3-4 цеглини, далі замішувалась глина, яка 2-3 дні підсихала у затінку, а затим випалювалась у примітивних печах. Як підсумок, у фіналі отримували цеглу не найвищої якості, яка частенько руйнувалась під впливом вологи, проте була в рази кращою та функціональнішою у порівнянні із цеглою-сирцем, котру не випалювали зовсім.
З часом окремі напівкустарні підприємства ставали багаторічними сезонними виробництвами цегли, де працювали наймані робітники. Спілка власників, нерідко брала кредити задля розширення виробництва. Приблизно на цьому етапі розвитку, власники цегельні задумувались над формою і змістом клейма, яке було ознакою статусу, гордості та рекламою продукції. Тим більш, якщо напівкустарне виробництво переростало у законний бізнес, то наявність клейма на цеглі вимагалось згідно фіскального законодавства. Тому власники замовляли металеву форму, якою клеймили свою цеглу.
Якщо господарями цегельні була одна особа чи родина, то напис на клеймі здебільшого співпадав із її прізвищем, або складався із перших букв імені та прізвища. У випадку із спілкою власників, яка нерідко нараховувала 3 і більше осіб, напис співпадав із назвою населеного пункту, де виготовлялась цегла (винятки в обох випадках, звісно, теж були).
Якщо ви ще не забули заголовок цього допису, то у вас вже закралась підозра - а чому в тексті не згадується цегла "LADYCHYN" із Ладичина?
Змушений заспокоїти - всі описані перепитії зародження і розвитку цегляного виробництва відбувались в т.ч і у Ладичині, який зараз є частиною Микулинецької громади, що на Тернопільщині.
Вже давним-давно немає ладичинської цегельні, але будинки, зведені із матеріалу місцевого виробництва, продовжують свою службу. Клеймована цегла із Ладичина, виготовлена для внутрішнього вжитку, є доволі рідкісною та практично не зустрічається за межами населеного пункту.
Ладичинська клеймована цегла є красивим артефактом з минулого, який репрезентує втрачене промислове виробництво краю. Така цегла може прикрасити будь-яку приватну чи музейну збірку старої клеймованої цегли...
Клеймована цегла із Ладичина, виготовлена для внутрішнього вжитку, є доволі рідкісною та практично не зустрічається за межами населеного пункту.
Ладичинська клеймована цегла є красивим артефактом з минулого, який репрезентує втрачене промислове виробництво краю. Така цегла може прикрасити будь-яку приватну чи музейну збірку старої клеймованої цегли...
Сучасне фото вальцованої стіни із Ладичина.
Ось із таких валиків із соломи, кізяків і глини ліпили стіни хат. Проте, вже на початку 20 ст. в Галичині розпочався "цегляний бум".
Тепер кожен більш-менш заможний газда волів збудувати хату не із глини чи глиняних валиків, а із справжньої цегли.
Автор матеріалу Андрій КАПУСТА